Навіщо Садовому Київ?

 

Навіщо Садовому Київ?




“Пошта” разом із політологами, психологами та соціологами з’ясовувала, завдяки чому “Самопомочі” вдалося пройти у Київраду… і чи це не є кроком мера до парламенту

фото: архів
Чи то бренд Львова, чи імідж міського голови Андрія Садового, чи уявлення про громадське об’єднання “Самопоміч”, яке заснував Андрій Іванович, але щось таки зіграло вагому роль і переконало киян голосувати за “поміч зі Львова”. 
За даними Київського тервиборчкому, об’єднання “Самопоміч” отримує 6,5% голосів жителів столиці, а це – п’ять місць у Київраді. 
У перегонах “Самопоміч” випереджає партію “Свобода”, яка отримала 6,39% голосів (тобто теж має можливість бути представленою в раді столиці п’ятьма депутатами), та “Батьківщину”, якій наразі дістанеться всього третьому місця (ця партія набрала 4,24% голосів киян). 

Що таке “Самопоміч”?

Уже 10 років у Львові діє громадське об’єднання “Самопоміч”, яке створили як виборчу платформу діючого мера Андрія Садового. Після того, як Андрій Іванович потрапив у крісло міського голови, організація роботи не припинила, ба більше, навіть набрала обертів. Та ще й таких, що з легкістю розрослась у партію, яка пройшла до Київради. А звідти і до парламенту недалеко!.. 
Отож “Самопоміч” — це громадська організація, заснована в 2004 році. Рішення про створення однойменної політичної партії було прийняте лише через 8 років. Громадська організація взяла собі за ідеологічний взірець рух політичної, економічної та освітньої самоорганізації українців Галичини початку ХХ століття. Організація допомагає містянам у багатьох проблемах: юридичних, комунальних, соціальних, навіть проводить психологічні консультації жителям. 
Про головні принципи “Самопомочі” як партії, так і громадської організації розповів її засновник Андрій Садовий. “Принципи прості: самоорганізація самодисципліна, самоврядність, робота з людьми та робота для людей. Для мене це дуже важливо”, – зазначив “Пошті” мер. 
Мета об'єднання – сприяти самоорганізації жителів, підвищенню їх громадської активності та суспільної захищеності, надання допомоги у відстоюванні прав та інте­ресів людини, які охороняються законом. Серед львів’ян “Самопоміч” таки популярна. Люди телефонують на гарячу лінію об’єднання з рідними проблемами, питаннями та побажаннями. Хтось відкритий люк помітив, у когось протікає дах, один хоче психологічної підтримки, а іншим потрібна порада юриста. Об’єднання поширилося областю, а згодом і країною. Відтак розповсюдилась і партія. 
 
фото: прес-служба ЛМР
Зі слів Андрія Садового, партія діє в багатьох регіонах країни, та в яких конкретно мер перелічити не зміг. “У нас багато осередків. Вони є в більшості міст країни. Сильний осередок є на Франківщині, Житомирщині. Десь є осередки партії, десь “Самопомочі” як громадської організації”, – розповів мер.
Міський голова поя­снив, чому в “Самопомочі” з’явився впевнений курс на Київ. “Київ – наша столиця. Приїжджаючи туди, я хочу гордитися нею. А ще існує чітка аксіома: щоби країна була успішною, успішною мусить бути її столиця. Тому я вважав своїм обов’язком долучитися...”
Та все ж очевидно, що не сама лише гучна слава громадської організації “Самопоміч” привела однойменну партію до Київради. У цій справі в пригоді став і імідж Львова, й імідж міського голови Андрія Садового.

Феномен “Самопомочі”

Андрій Садовий розповів, що з членів київської команди “Самопомочі” він особисто віддавна знав лише одного – Романа Андрейка, гендиректора телерадіокомпанії “Люкс” (радіо Lux FM, інтернет-видання Zaxid.net, телеканал “24”, Радіо 24, Football 24). До слова, значна частина акцій холдингу належить сім’ї Андрія Садового. 
Решту команди львівський мер обирав через соц­мережі. “Враховуючи, що це перші вибори, у яких партія “Самопоміч” бере участь, ми звернулися до киян, аби вони подали претендентів, гідних бути депутатами Ки­ївради, через соцмережі. Ми отримали майже 200 прізвищ, розмовляли з цими особами, відтак 21 кандидата вдалося переконати дати свою згоду балотуватися до Київської міськради. Ще місяць тому ці люди навіть не мали думки й бажання такого. У списку ті, хто не хотів спершу йти в раду, але ми їх переконали, бо вони авторитетні, відомі. Вони – кияни. Це перший випадок в історії, коли ми показали виборцям відкриті списки. Самі кияни голосували, хто гідний, а хто не гідний обіймати ту чи іншу посаду. Усе було максимально прозоро”, — розповів Андрій Садовий.
Зі слів засновника партії, основні критерії відбору кандидатів у Київраду — порядність, професіоналізм і патріотизм. Та все ж поглянувши на першу п’ятірку, яка проходить у Київраду, найпомітнішими є люди бізнесу… Тож можна припустити, що до влади вони йдуть не лише для того, аби покращити життя киян, а й для того, щоби розширити чи й захистити свій бізнес. Та кияни Андрію Івановичу повірили… 
Ірина Бекешкіна, директор фонду “Демократичні ініціативи”, певна: на руку партії зіграв не так імідж успішного міста Лева, як імідж його мера, який красувався і на агітках партії, і в ефірах багатьох телепередач. Важливо й те, що партія запропонувала відкриті списки. У розмові з “Поштою” соціолог сказала, що кияни “Самопомочі” повірили, але якщо її представники не виправдають довіри – неодмінно підуть із Київради. 
Узагалі в нас партії лідерські, на всіх розповсюджується авторитет лідера. Садовий – фігура популярна, виглядає, як людина врівноважена і розумна, добре проявив себе під час Майдану. Це аванс партії через її лідера
Схожі думки стосовно успіху “Самопомочі” в Києві має інший соціолог – гендиректор Київського міжнародного інституту соціології і професор Національного університету “Києво-Могилянська академія” Володимир Паніотто. 
“Ніщо, окрім ставлення до мера Садового, на результат “Самопомочі” не вплинуло. Узагалі в нас партії лідерські, на всіх розповсюджується авторитет лідера. Садовий – фігура популярна, виглядає, як людина врівноважена і розумна, добре проявив себе під час Майдану. Це аванс партії через її лідера. У нас немає жодних відомостей, окрім його рейтингу. Він – людина зі Львова, ніколи не висловлював радикальних думок, які би збурили (як це робила “Батьківщина”)”, – розповів “Пошті” соціолог.
Підірвати цей авторитет намагався активіст ГО “СПАС” Олег Пилипенко. У мережі Facebook він створив сторінку “Жодного голосу ПП “Самопоміч” до Київради”. Його основною ціллю, як він заявляв у деяких ЗМІ, було поінформувати киян про невидиму для них діяльність міського голови Львова та його партії. На сторінці проти “Самопомочі” – чимало матеріалів критичного характеру, та все ж вона не набула значної популярності серед користувачів мережі. 
А от інтенсивне обговорення особи Андрія Садового розпочалося під його публікацією в блозі на сайті “Української правди”, де він, власне, і закликав киян пропонувати кандидатів у Київраду. Там чимало критики, але є й улесливі висловлювання. Ось що можна прочитати в коментарях: “Ті, хто знає Садового, оцінюють його дії, ті, хто не знає, – його слова. Він знає, що треба говорити довірливим, аби зробити їх своїми фанатами”. З улесливого, наприклад: “Садовому треба стати мером Києва на один термін, підготувати собі заміну й далі йти Україною”.
Щодо планів Андрія Іва­новича, то логічним є запитання, чи йтиме він до парламенту. На нього мер “Пошті” відповів неодно­значно. Каже, що працює міським головою Львова, “і тут роботи є ще дуже багато, тому про місце в парламенті не задумувався”. А от партія “Самопоміч” у виборах участь братиме точно…
Анатолій Романюк, політолог, керівник Центру політичних досліджень
Чому “Самопомочі” вдалося пройти у Київраду? На мою думку, тут мають місце декілька чинників. Перший полягає в тому, що події на Майдані певною мірою визначали критичне сприйняття тих політичних сил, які були як при владі, так і в опозиції. З’явився запит на нові політсили.

Що стосується Львова, перед президентськими виборами соціологія показувала, що 50% містян готові були віддати свої голоси за нові політичні партії. Така тенденція властива не тільки Львову, а й більшості регіонів України. А “Самопоміч” – нова політсила.

Другий чинник – “Самопоміч” формується як політпартія, яка є загальнонаціональною, але яка намагається акцентувати увагу на ефективному місцевому самоврядуванні, тобто вирішенні місцевих проблем у Києві. Вони прив’язуються до реальних проблем, і в цьому плані обрано дуже вдалий тренд. Люди бачать свої проблеми. Коли їм обіцяють вирішити їх – їм це дуже імпонує.

Третій чинник – сам Андрій Іванович. Він був дуже помітним у політичному просторі під час революційних подій, тобто він має авторитет, який вплинув на авторитет політпартії “Самопоміч”, що додало їй голосів. Загалом таких чинників було багато, зокрема чинник Львова, який досить добре вимальовувався у медійному просторі впродовж подій на Майдані. Це все зіграло на користь “Самопомочі”, відтак вона пройшла до Київради.

Наскільки знаю із соціології, ця партія проходить у Львівську міськраду у випадку місцевих виборів. Думаю, ці показники будуть можливі також і в інших містах. Можна припустити, що “Самопоміч” матиме непогані шанси, якщо цього року проводитимуть дострокові парламентські вибори.

Стосовно оцінки майбутнього Андрія Івановича, то щось спрогнозувати складно. Людина, яка створює загальнонаціональну політпартію, має бути готова до того, що ця партія пройде до парламенту. Тому перед ним стоятиме складне питання: іти в парламент чи залишатися міським головою Львова.

Специфіка системи нашої країни полягає в тому, що у другій фазі революції у нас були закриті канали появи нової еліти. Формально еліта змогла би з’явитися на парламентських виборах, однак і закриті партійні списки політпартій, і засади демократії працювали досить відносно практично в усіх політичних організаціях. У всіх країнах цей канал відкритий, у нас же – навпаки.

Єдиним каналом, де з’являлися нові обличчя, були і залишаються місцеві вибори, коли відомими стають мери міст. Але це не нормально для країн розвинутої демократії, де каналом оновлення еліти є парламентські вибори. Якщо Андрій Садовий піде в парламент, то він не зникне з України. Він буде й далі присутній у політпросторі. І безумовно, якщо виникатимуть якісь питання, вони стосуватимуться безпосередньо його. Це не буде втечею.
Марта Пивоваренко, психолог-соціонік
Розглянемо успіх об’єднання “Самопоміч” у кількох контекстах. Перший — це розуміння того, чому люди сприймають певну форму політичної партії як таку, за яку варто голосувати. Основною причиною вибору киянами цієї політсили було розуміння, що Львів (із реклами, особистого враження) — це місто, де все добре і благодатно. Отож спрацював не бренд Садового, а бренд Львова, який манить, приваблює.

Із контексту ментального Львів є найближчим до Європи, відтак тут наближене до Європейського Союзу сприйняття господарювання. Психологічно львів’яни ближчі до європейців, і тому господарюють по-європейськи, чим сукупно створюють нову “якість”, якої нема на сході країни.

Другий компонент – Львів як культурна столиця України, а це означає, що все, що тут відбувається, більш культурне, виховане, достойне. Третій – це, звичайно, сприйняття політичної партії, сформованої з киян, але яку очолює, на думку жителів столиці, грамотний мер, який підтримував під час революції усі процеси, який, на їхню думку, їх стимулював, тож і мислення він “майданівського”. Не пішов же він у партію, а тільки допомагає! Очевидно, що Андрій Садовий плани стосовно руху на Київ мав давно. Це можна сказати з його інтерв’ю, які в певний момент із львівського “пейзажу” перейшли на київський, що фактично вказує на певне позиціонування. Він брав підґрунтя для своїх виступів завжди львівське, а в певний момент переключився на київське.

Друге питання: у Львові побудовано чимало об’єктів, які досі не оплачено. Амбіції нашого мера стимулюють контакти з багатьма містами й залучення туристів. Привабливість міста – це добре, щось будується, змінюється, але коли буде змінено “контекст”, то з’явиться багато питань, які ми не ставимо зараз.

Андрій Іванович для киян не є людиною, яку вони розуміють, знають. Це не людина, яка має ті риси характеру, які їм подобаються. Це той, кого вони вважатимуть перспективним у контексті роботи у власному місті. Якщо була виконана робота у Львові, то і в Києві вона також буде виконана. Андрій Іванович наділений умінням стимулювати людей. Загалом люди такого типу характеру, як міський голова Львова, зараз на часі. Петро Порошенко такий же, але в нього інше виховання. Такі люди актуальні для України, оскільки нам потрібні інвестиції. Андрій Садовий уміло використовував медіаресурси, популярні зараз, зокрема “24 канал”, робив правильні акценти.

Львівський хитрун Андрій Садовий

Сірий лис

6 серпня, 2015
     Богдан Буткевич      Версія для друку





Андрій Садовий

Галицькі політики новітньої доби є уособленням обережності, суцільного розрахунку та вміння домовитися будь з ким будь про що заради як тактичного «гендлю», так і стратегічної вигоди. Мабуть, найяскравішим представником цього трен­­ду є нинішній львівський міський голова та лідер партії «Самопоміч» Андрій Садовий. Це людина, яка ніколи ні з ким остаточно не свариться, є плоттю від плоті сучасної львівської еліти, хоча де в чому її вже переросла. Він завжди тримає нейтралітет і воліє перебувати в сірій зоні, звідки й керувати всіма процесами. Має дуже амбітні плани й уміє створювати красиву картинку.

Кар’єра нинішнього львівського мера та очільника фракції, що створила найбільшу сенсацію на минулих парламентських виборах, починалася типово для всіх представників українського істеблішменту, яким не пощастило займати високе місце в комуністичній номенклатурі, – з «човникарства». Студент Львівської політехніки й паралельно працівник заводу Львівприлад наприкінці 1980-х поринув у стихію заробляння швидких грошей і почав возити з Польщі речі, зокрема колготки, на чому й підняв свій бізнес.

На початку 1990-х майбутній міський голова засновує структуру під назвою «Галицькі інвестиції», яка й приносить йому швидко чималі статки. Чим саме займалася ця фірма, пан Садовий говорити не любить, однак у Львові подейкують, що основними напрямами її діяльності були гендлювання з ваучерами та скупка задешево акцій підприємств, наприклад Львівської пивоварні, заводу Мікроприлад, маслозаводу та заводу бетонних виробів у місті Стрий, Радехівського цукрового заводу, двох львівських АТП, згаданого вже Львівприладу тощо. А також тресту з будівництва ліній високовольтних електропередач, який працює і нині, що зветься Південьзахіделектромережбуд.

Щоправда, на сьогодні майже нічого із цих підприємств Садовому офіційно не належить: або продані, або переписані на дружину. Однак їх кількість і статки, що уможливлюють утримування цілої медіа-імперії, цілком дають право зарахувати пана Андрія до категорії олігархів. Так, модерніших, хитріших і більш прихованих, ніж фір­таші-ахметови-коло­мойські, але все-таки олігархів.

важливість піар-складової садовий зрозумів дуже рано, тому від самого початку політичної діяльності наполегливо напрацьовував власний медіа-актив

Зрозуміло, таке стрімке зростання в умовах диких 1990-х не могло відбуватися без могутнього «даху». Нагадаємо, що тоді Львів був не меншим кримінальним центром, ніж Донецьк: усе поділили кілька угруповань, які жорстоко воювали одне з одним. Майже всі підприємці міста змушені були платити данину тим чи тим. Однак, за свідченнями місцевих журналістів, пан Садовий ніколи не мав справи з кримінальниками. Чому? «Бо із самого початку бізнес-кар’єри в нього був могутній міліцейський «дах», – стверджує головний редактор авторитетної львівської газети «Ратуша» Микола Савєльєв. Подейкують, що людиною, яка вела пана Андрія через усі зигзаги первинного політичного життя, був авторитетний львівський політик Богдан Буца, а ще він мав певну протекцію від Тараса Стецьківа.

Так це чи ні, однак підприємницька активність Садового з роками тільки зростала. 1993-го майбутній мер вирішив зайнятися медіа-бізнесом, створив радіостанцію «Люкс» разом із Тарасом Стецьківим і журналістами Олександром Кривенком та Ігорем Копистинським. Згодом, у 1997-му, відкрив газету «Поступ». Вінцем медіа-активності Садового стало заснування холдингу «24», до якого входять нині «Канал 24», «Радіо 24», «Футбол 24». Не забудьмо також, що Садовому належить один із найпопулярніших інформаційних сайтів Галичини – Zaxid.net.

Слід віддати належне пану Андрію: важливість піар-складо­­вої він зрозумів дуже рано й чіт­­ко, тому від самого початку політичної діяльності наполегливо напрацьовував власний медіа-актив. Причому намагався підходити до нього по-європейськи, не афішуючи своєї власності й намагаючись ніколи явно не впливати на редакційну лінію. Багато в чому беручи приклад із польських політиків, що в принципі абсолютно логічно для галичанина в сенсі світоглядних орієнтацій.

Подейкують, ідею із «Самопоміччю» як головною рушійною силою кар’єри йому підказали теж польські політтехнологи, котрі доти працювали з Александром Квасневським і котрих Садовий найняв на початку 2000-х. Його політичні апетити перерос­­ли рівень Львівської міськради, де він очолював комісію економічної політики. Саме тоді майбутній мер почав наполегливо ліпити із себе образ підкутого громадського діяча, спеціаліста з урбаністики та комунального господарства, очолюючи кілька відповідних громадських організацій. Однак не цурався приміряти на себе й імідж активіста, що може покричати на чиновників, чи навіть простецького хлопця з району, здатного спокійно про­їхатись у трамваї разом зі звичайним людом.

Проте 2002 року з першої спроби йому не вдалося зайняти мерське крісло – він прийшов до фінішу тільки третім, улаштувавши собі фальстарт. Хоча потім зробив правильні висновки, домовився з усіма найвпливовішими силами у Львові та Києві, ще більше зміцнив свою медіа-імперію й 2006 року став-таки мером. І залишається ним уже дев’ять років. Тепер він ніколи не біжить попереду паровоза, намагаючись робити тільки виважені й продумані політичні кроки.

Узагалі Садовий прагне в політичному житті дотримувати якнайбільшого нейтралітету, старанно обходячи стороною всі проблемні ідеологічні питання навіть у власній партії і напираючи натомість на свою модерність та ефективність як менеджера. Решту питань він замовчує в надії на те, що електорат, зачарований його менеджерськими здібностями, все додумає сам. Винятком був хіба що крок із доплатами до пенсії ветеранам УПА у Львові. Міський голова воліє бути сірим кардиналом з іміджем людини, яка вміє робити реальні справи й дотримується традиційної моделі з великою дружною родиною, що цілком логічно для галичан із їхнім «греко-като­лиць­­ким шаріатом».
Власне, саме таким чином була побудована торік кампанія його партії «Самопоміч». Щоправда, чимало критиків Садового піддають сумніву його здіб­ності як управлінця, вважаючи, що недоліки в цій сфері він із лихвою перекриває красивим піаром. Хоча слід віддати мерові належне: йому справді вдалося покращити Львів, бодай на рівні іміджу. Саме тому й прощають панові Андрію постійні сумнівні «ґешефти» із землею, як, наприклад, у випадку із землевідводами на користь відомого кримінального авторитета Вови Мор­­ди. Утім, гарним показником довіри до міського голови було те, що свого часу він навіть не побоявся сам ініціювати позачергові вибори міськради, коли 2008-го втратив контроль над нею.

За Кучми Садовий був членом партії «Реформи і порядок», яка тоді панувала на Львівщині. За Ющенка – «Нашої України». Наприкінці каденції останнього почав шукати нових покровителів навіть у таборі Януковича. Однією з не найкращих сторінок його біографії є цілком плідне співробітництво з донецькими, конкретно – з Борисом Колесніковим напередодні Євро-2012. Нагадаємо, що той очолював агенцію з проведення футбольної першості, а Садовий – одне з міст, де відбувалися матчі. Колесніков навіть захищав мера Львова під час скандалу з розтратами кош­тів, виділених на будівництво доріг перед чемпіонатом. Вони разом їздили до Європи й загалом демонстрували повну приязнь та співпрацю.

Понад те, критики Садового досі нагадують йому епізод із 2009 року, коли він намагався мало не очолити виборчий штаб Віктора Федоровича на Львівщині. Не додають йому плюсів і відвідини дня народження «гаран­­та» у 2011 році, коли він особисто подарував Януковичу книгу. Не цурається мер і колишніх регіоналів у списках «Самопомочі». Хоча, варто зауважити, вже в січ­­ні 2014-го після ухвалення диктаторських законів Садовий заявив, що на території Львова вони не діятимуть. Мабуть, знову чітко відчув «вітер змін».

Андрій Іванович, використовуючи дуже вигідне як економіч­­но, так і з піарного погляду місце львівського мера, намагається мати добрі стосунки з усіма. Наприклад, з олігархами Коломойським та Єремеєвим. Одначе конкретних фактів як завжди немає. Зате цілком очевидною є наявність у нього президентських амбіцій, про що пан Садовий і сам говорить публічно. Однак йому вистачає розуму чекати із цим, принагідно розвиваючи власну партію.

Результати в цього сірого галицького лиса поки що й справді непогані. Його партія динамічно розвивається, його позиції у львів­­ському політикумі не те щоб недоторканні, але реальних конкурентів йому немає. Не вважати ж за них «Свободу», яка навіть у свої найкращі часи не змогла його повалити. Він наполегливо ліпить із себе нового європейського лідера, ефективного менеджера, який здатен вивести України вперед, використовуючи свій мерський багаж. Однак варто розуміти, що бекграунд у цієї людини нічим не відрізняється від решти українських політиків.

http://tyzhden.ua/Politics/142285



Обновлен 09 авг 2015. Создан 26 июн 2014