Творчий майданчик 'Світлячок' м. Львів

 
Гордасевич Богдан Олексійович
м. Львів, Україна, 79069
в. Тараса Шевченка д.400 к.61
E-Mail
Телефон0978228421
Веб сайт http://artshodu.io.ua
Веб сайт http://artlvivbest.io.ua
Веб сайт http://bogdan061961.io.ua


Поклик до братів-слов’ян

  
Чи довго ще кривді і гвалту тлумити
Святе наше право розвою?
Невже не одної ми матері діти.
Невже не брати між собою?

За віщо ж зневага? Для чого не милі
Братам наші щирі жадання?
Кого ми чіпали, кому ми вчинили
Чи кривду, чи зле руйнування?

Ми тільки боролись за власную хату,
За те, що нам дорого й нині.
Бажаємо ми і тепер небагато:
Рідного розвою родині.

Щоб дума славутня і мова співоча
Ширіли й пишались в народі.
Ми всіх пригорнули до серця охоче
Якби нам хоч трошки свободи!

Чому не ймеш віри ти, брате москалю?
Невже ти лякаєшся зради?
З тобою недолі нас кревно з’єднали,-
Не буде між нами розради.

З тобою давно ми працюєм на полі і
Розросту науки й освіти,
З тобою давно ми шукаємо волі -
Її нам з тобою ділити.

А ти, брате ляше, невже так до суду
Між нас буде нелад невдячний?
Ой скинь бо з очей ти сю давню полуду
Та праведно глянь, необачний!

Ми тільки за наше лягали кістками,
Коли нам чинилися шкоди.
Ніколи не гралися ми кайданами
Чужої не гнули свободи.

Хай чех оповіда, чи ми не стояли
За волю братерню горою?
Та  з Жижкою ж вкупі діди наші дбали
Й здобули козацького строю!

Хай сербин розкаже, чи ми не братались,
Оружно з ним в щасті і в горі?
За віру, за волю чи ж ми не рубались
На горах, на полі, на морі?

Снити у словака - і той не з гадає
Від нас коли-небудь образи:
Злоби не було в нашім серці й немає -
Ми хтіли б загоїти врази.

До згоди ж, до гурту, до купи, слов’яне!
Забудьмо недавнії чвари,
Вгамуймо, братове, розладдя погане:
Встають-бо на заході хмари!

Спізнаймося сами, вважаймо на брата -
Тоді нас ніхто не здолає,
Тоді не дамо ми німоті урвати
Ні цяти слов’янського краю!

Подаймо ж ми руки на вічне кохання
І крикнім на бенкеті згоди:
- Ми цілому світу бажаєм братання,
Поради, освіти й свободи!

1871 р.    Михайло Старицький




Сторінка одного вірша
З англійської переклала Ірина Карівець
 
Марк Твен


Геній  
 
Геній, як золото чи самоцвіти,
передусім своєю рідкісністю цінний.
 
Генії – це люди, які напрочуд легко
базграють вірші – химерні, божевільні, незбагненні,
й напившись до нестями, засинають у канаві.
 
Геній свого володаря підносить до священних сфер,
високо над жорстоким світом, і душу сповнює його
презирством царським до грубих і мерзенних земних речей.
 
Можливо, саме через це
люди, наділені талантом геніальним,
як правило, боргують за житло.
 
Генії дуже своєрідні.
 
Якщо побачите молодика з нечесаним волоссям
й шаленим поглядом, убраного у чудернацький одяг,
то можете його до геніїв віднести.
 
Якщо невпинно він торочить про зіпсутість світу,
який запобіга перед вульгарним капіталом
та ігнорує інтелект,
тоді, без сумніву, він геній.
 
Якщо він надто гордий, і допомогу
з виглядом пихатим відкидає,
знаючи водночас,
що заробить собі на хліб навіть не може,
тоді, найімовірніше, він геній.
 
Якщо в поезію вчепився і тримається за неї,
хоча розпилювання дрів дається йому легше,
тоді він справжній геній.
 
Якщо втрачає усі шанси, які дає життя,
нищить прихильність і випробовує терпіння друзів,
а потім у слабеньких віршах на важку долю нарікає,
та все ж продовжує затято,
попри поради слушні людей, наділених здоровим глуздом,
але без геніального таланту,
вперто продовжує іти вперед глухим провулком,
в лахмітті помираючи і бруді,
тоді він, безперечно, геній.
 
Але усе ж,
спритно сплітать у вірші маячню незв’язну,
а потім бігти й напиватись до нестями,
це найпевніші генія ознаки.
 
1866

[1] Неопублікований вірш із приватного щоденника Марка Твена, віднайдений дослідниками його творчості у середині 90-х років XX ст.

ТАЄМНИЦІ ЖИТТЯ

Раджу… А якщо щиро: не раджу! Не раджу задумуватись над питаннями, які не мають відповіді, – бо то тільки нерви псувати. Проте я не втримався задумався і повністю загруз у навіть не розв’язанні таємниць життя, а простого тезового переліку цих глобальних таємниць. Якщо не вірите – спробуйте самі. Я далі наводжу той результат моїх роздумів стосовно теми життя людей на планеті Земля, який отримав.

1. Нам не дано знати, для чого існує весь цей Світ.

Питання просте: навіщо ми є? і цей світ? Який сенс, зміст, ціль тощо?
Тут надважливим є пізнати, як реально виник цей Світ, бо тоді стає можливим пояснити і питання Змісту і Цілі існування Світу загалом. З того – зміст існування Людства і кожної людини по окремо.
Як на мене, то спроба відповіді по цій темі є основою всіх світових релігій і філософій, але їх значна кількість якраз і вказує на відсутність однозначної відповіді. Не маючи можливості пізнати істину як таку, люди творять різні більш-менш вірогідні версії які апріорі проголошують відповіддю на це питання, хоча відпочатку ясно, що людству не дано цього осягнути: бо не може мала складова частина пізнати Все. Вже ясно, що обшир світобудови з його безкінечними мікро- та макрокосмосом настільки метаглобальні, що людству це неможливо пізнати і осягнути. Щось частково – так, але не все в повному об’ємі Світобудови як такої.
Сучасні наукові надбання тільки підтверджують, що сфера невідомого на порядок в безкінечність більша за наші теперішні знання, які ми, до речі, теж толком не можемо охопити, використати і усвідомити. Тотальна спеціалізація роз’єднує людство на окремі групки спеців, але наразі відсутнє універсальне опрацювання і поєднання досягнень в різних наукових сферах як таке для осмислення взаємозв’язку та ідейного змісту того, що ми вже знаємо.

2. В чому різниця живого і не живого?

Як пояснити, що фактично однаковий за всіма параметрами об’єкт є живим організмом, а за пару хвилин перетворюється в просто набір речової маси по суті без жодних змін. Для себе люди віднайшли пояснення у вигляді «душі», хоча ясно, що кожна жива частинка включно до клітини має якусь аналогічну психічну субстанцію, яка робить її живою і відрізняє від неживої речовини.
Що це є? Ми не знаємо.

3. Що таке почуття кохання (тобто: любов) і для чого?

Антропологи до цього часу в питанні еволюції людства не можуть розібратись, як відбувались шлюбно-родові стосунки у первісних людей, хоча навіть побіжний погляд на сучасні відносини чоловіків і жінок досить показові: більшість хоче побільше. Інтимна вірність чоловіка і жінки впродовж цілого життя фактично не існує – настільки це унікальне явище. Також для продовження популяції людей почуття кохання між партнерами абсолютно не потрібне, а цілком достатньо фізичного збудження.
Тоді чому, спитатись, існує у кожної людини це фатальне бажання Любові.
Чому людина закохується?
Звідки це почуття і бажання вкорінилося в людині і то з такою праглибиною? Бо фактично без кохання життя людини втрачає сенс задоволення від життя, тобто жити без кохання можна, але навіщо? Хіба то життя: працювати, їсти, спати, фізичний секс – і так впродовж цілого життя. Начебто і непогано життя прожив – а згадати нічого. Такого гарного, потрясаючого, щасливого моменту в житті неможливо пригадати, якщо в ньому не було кохання. Маю на увазі основну масу людства, а не якість окремі винятки, бо тема кохання тому і популярна в мистецтві, що вона є темою мас чи не найголовнішою з усіх.

4. Свідоме вбивство людини людиною та війни.

Так виходить, що людина як вид вижила тому, що для неї нема нічого неможливого з усього можливого. Включно до вбивства іншої людини і навіть самогубства, тобто подолання найголовнішого інстинкту кожної тварини до виживання.
Людина – дивовижна потвора, а явище соціального організованого масового вбивства людьми одне одного, яким є війна, взагалі переводить людей у щось таке, чому я не знаходжу назви як поняття. Причому, якщо відверто, то війна є найголовним чинником прогресу людства як такого, бо завдяки вдосконаленню зброї і технологій її виробництва переважно і відбувався прогрес людства від первісних часів включно до сучасності.
Чи сприяють війни самоочищенню людського виду від слабших одиниць і формуванню більш витривалої і сильної популяції – не знаю, але знаю, що сучасна популяція людства нестримно деградує, особливо активно вироджується біла раса.
Думаю, що війна як явище є своєрідним відкритим запальним процесом хвороби суспільства. Для мене війна є соціальним безумством., але чи може існувати наш світ без явища війни – не знаю.

5. Наркозалежність еволюції людства.

Питання: чи стала людина людиною, якби не вживала наркотичні речовини, а особливо – алкалоїди, теж лежить в площині малоз’ясованих тем. Археологічні та антропологічні дослідження вказують про давню плідну «співдружність» людей з алкогольними напоями, що не могло не вплинути на процес еволюції людини як виду, а також на становлення людської цивілізації як такої. Паралельно вживали й інші види наркотиків, але вони не мали такої масовості, як алкогольні. Тільки в останні віки набрало світової масовості також паління і нікотинна залежність.
А сучасна фармакологічна еволюція і революція наркотичних речовин масового вжитку взагалі ставить нас перед дилемою: «до чого ми йдемо і прийдемо за таких темпів наркозалежності людства?»

Отже я навів 5 глобальних таємниць життя і нашого буття, які не мають досконалих пояснень. Таких, щоб в них можна було повірити і перевірити як істини, бо гіпотези та різні теорії не є доказом як таким – то тільки здогадки.

Нижче, як зайшла розмова, я перечислю ще різні аномальні диковинки людства, що теж певним чином є глобальними, але все ж таки вторинними, хоча хто зна?
Нещодавно моя донька прочитала мені статтю англійських вчених, які чітко доводять за антропологічними даними про зворотньо-пропорційний зв’язок об’ємів людського шлунку і мозку: зменшення об’єму шлунку співпадало зі збільшення об’єму мозку первісної людини! Тобто до навпаки: збільшення об’єму мозку відзначилось на зменшенні шлунку людини. Причина? Кулінарія! Так! Їжа є основою для виживання, але первісні люди набивали свої шлунки малоенергетичними і проблемними для тралення харчами переважно рослинного характеру. Такої їжі потрібно було багато, тому і шлунки у людей були великими і навіть дещо заважали у пересуванні. Застосування вогню і приготування на ньому їжі значно покращувало процес харчування для людини як енергетично через збільшення вживання м’яса, так і для травлення в цілому, що сприяло зменшенню шлунку, але водночас і значно збільшувало потребу в роботі мозку в його інтелектуальному опрацюванні механізму кулінарії: як готувати те чи інше, зберігати, регулярно повторювати процес, тобто фіксувати рецепти. Звичайно, що важливими були для розумового зросту людей також і процеси ускладнення методів полювання за дичиною, чи вирощування рослин, але без їх досконалого кулінарного застосування в тому б просто не було потреби. Як і в покращенні різних побутових знарядь, тобто камінного реманенту по обробці здобичі. Звідси, напевно, походить різниця розумових пріоритетів у жінки: переважно раціонального і прагматичного, та у чоловіка з схильністю до суб’єктивних абстракцій і ризику.
Засвоєння людьми застосування вогню також є одною з найбільших загадок, які не мають чіткого пояснення. Це куди важче уявити і пояснити, аніж сучасне опанування людством технологій використання ядерної енергії, хоча можливо через 100 років люди теж будуть дивуватись і не розуміти, як це нам вдалось зробити при такому архаїчно-вбогому технічному рівні.
Не знаємо також, як виникла мова, тобто коли люди навчились говорити між собою. Наскільки я знаю, ще не знайдено жодного найдавнішого і найвідсталого племені аборигенів, які б не мали мови для спілкування поміж собою. Але ж якось люди навчились використовувати свій фізичний апарат для їди і дихання ще й для інформаційного обміну через сполучення різних звуків, які виникають при виході повітря з легенів і їх проходженні через горло і носоглотку людини.
Власне я маю припущення, що таке явище, як музика, що є цілком алогічним і непотрібним людям для виживання, має свої генетичні корені в первісному спілкуванні наших пращурів переважно одними голосними звуками, своєрідним ревом-співом. Можливо, що любов до співів є також наслідком цього процесу становлення мови. Хоч все одно важко пояснити причину відчуття людиною музичного ритму і зверхприродне бажання танцювати, тобто рухатись тілом за звуковими тактами. Для чого це і звідки? Неясно, але спів і танці існують споконвік і не збираються щезати.
Нарешті останніми за появою у людей, але першими за значенням, постають питання етики та естетики, тобто виникнення у людства понять моралі як суті існування соціуму гуманоїдів, тобто людей, а також розуміння краси, яке взагалі дивне і малофункціональне з точки зору потреб виживання.
Як сталось, що люди перестали жити етикою зграї де слабші гинуть, а почали допомагати одне одному в обставинах хвороби чи каліцтва – це також одна з загадок життя. Але наявність моралі – це власне і є те, що робить людину – Людиною, а її відсутність – страшною твариною. Зміст моралі полягає у розумінні понять Добра і Зла, в їх свідомому розрізненні. Не даремно в Біблії це вказано як головну ваду-провину для людини, що заважає їй бути постійно щасливою, як то має бути в Раю, але водночас це знання дорівнює людину Богам, яких відрізняє тільки безсмертність. Дивно, що у кожної нормальної людини є якесь внутрішнє бажання творити добро, а водночас життя змушує для виживання робити зло, щоб захистити себе і мати певний прожиток. Людина від народження і до смерті живе за рахунок поглинання чужих життів як рослин і тварин, так і за рахунок людей, але вже без прямого поглинання їх плоті, а фізично-психічного обкрадання (експлуатації). І, на жаль, іншого не дано: людина виживає і процвітає за рахунок зла, але щоб залишитись нормальною людиною – прагне добра в світі.
Стосовно розуміння теми краси – то для мене це повна загадка, якої я абсолютно не розумію! Чому людина щось вважає красивим і це красиве доставляє людині насолоду, якісь приємні враження просто так, без конкретних фізичних впливів на організм людини – це я не можу пояснити, хоч і чимало раз відчував приємні враження від чогось для мене красивого. Як і для чого в людини виникло розуміння краси – ще менше пояснень від її музичних збочень.
Єдине, що хочу дещо не погодитись з тезою, що «людину створила праця», бо я вважаю, що людину як таку створило дозвілля, яке надала йому продуктивна праця. Перевиробництво продуктів одними людьми дозволило займатись різними ремеслами фахово іншим, а ще інші взагалі нічого вже не робили матеріального, а тільки думали про якісь вищі суб’єктивні матерії в якості релігійних служак чи митців тощо. Тільки наявність дозвілля у людей творить той соціальний феномен, який ми називаємо узагальнено Культурою.
Ми живемо і працюємо заради заробітку на своє гарне комфортне дозвілля, а не живемо заради роботи чи соціуму. Робота може приносити задоволення або ні, а ось життя в цілому має бути кожній людині в задоволення, бо інакше нащо воно здалось? І цю компенсацію задоволення надає переважно години дозвілля людини.
Тож праця творить людину розумною, а дозвілля наповнює її духовність. Що важливіше? Питання не коректне, подібно дошукуватись, який полюс електрозарядів ліпший: «плюс» чи «мінус»? Ясно, що одне без одного просто не існує.
І остання найбільша загадка життя для мене – це майбутнє людства.
Сучасні глобальні світові процеси набрали таких величин, що людство перетворюється на одну велику суміш з мешканців урбанізованого мегаполісу, які живуть-виживають і з того тішаться. Живемо, щоби жити! А для чого – хіба це важливо? Головне, щоб було з ким жити і для кого, а що лишиться після – яка різниця. Однаково для всіх: тіло в землю, а душа – на небо, тобто в невідомість, як і личить невідомій субстанції.
Всі існуючі соціальні теорії та їх впровадження зазнали краху, а чогось нового розумнішого – наразі не з’явилось. Тому і добре, що більшість люду не морочить собі голови проблемами «таємниць життя», а живе і радіє з того, або не радіє, але живе.
Як сказав поет Жорж Дикий: «Ми йдемо в нікуди як в куди!». Правильно: кудись обов’язково зайдемо! Може в тому і є інтерес життя – в незнанні майбутнього? Не знаю, але вірю в щось позитивне. Отож: щасливої дороги вам, люди.

Богдан Гордасевич
п'ятниця, 21 травня 2010 р.
Львів-Рясне


Розум - що це?

12.07.10 10:09 в Свобода і справедливість | розум

Не вносив поняття "розуму" до таємниць життя, тому що на мою думку Розум є не стільки таємниця - скільки проблема.
Не є великим відкриттям визнання, що людина не є виключно носієм розуму в світі і на Землі. Просто людський розум має свої цікаві особливості, які зосередив вислів "Пізнай самого себе і ти пізнаєш світ". Процес гарний в декларації і фактично неможливий в дійсності. Жодній людині не дано пізнати всю реальну вартість свого розуму і особи. Людина може тільки вважати, що так є: Я розумний, тому що Я - розумний. Все. Які ще потрібні докази? Ще гірше з розумом світовим - як його пізнати?
Мої особисті спроби пізнати хоч трошки що собою являє "розум" як загальнолюдська сущність завершились висновком, що люди є просто якимось з багатьох мікроваріантів-сублімацій всесвітнього процесу невідомого значення і призначення. Сублімацією не найкращого змісту, хоча і не найгіршого. А я б назвав її скоріше: цікавою.
Отож якщо комусь цікаво, що таке розум як особиста і загальнолюдська світова реальність - прошу надсилати коментарі і матеріали.
Я вважаю: якщо людство хоче кудись там рухатись - воно має робити це хоч більш-менш розумно! Зокрема це стосується і України!



Залежність від зомбі

Тема «зомбі та зазомбованості» і була, і набула чималої актуальності, тому і варто цю тему обговорити й розставити смислові акценти. Занадто часто трапляється в розмові, що після палкої дискусії тільки під кінець стає зрозуміло, що говорячи про одне й те саме, кожен розумів під тим зовсім інше. Водночас кожен з учасників дискусії вважав свого опонента «зазомбованим», тому що він ну зовсім не розуміє та не сприймає його незаперечних доказів і чіткої логічної послідовності висновків. Щоб уникнути подібного непорозуміння – я одразу вказую, що маю на увазі говорячи про «зомбі та зазомбованість»
Не маю бажання заглядати в словники, як і досліджувати перехід терміну «зомбі» з фільмів жахів або виясняти варіанти значення цього запозичення, а просто даю своє визначення поняття «зомбі» як явища: стала система ідейних і світоглядних уподобань у людини, яка не має потреби їх змінювати чи підправляти. Раніше був більше поширеним термін щодо подібного явища як «фанатизм», але тепер він перейшов до переважно спортивної сфери вживання особливо щодо футболу у вигляді «фанати», «фани» тощо. Ще раніше вживали термін «антагонізм», який гарно відтворено в іронічній формі у народному прислів’ї: «Ти йому: – Печене!,  а він тобі: – Варене!» Тобто щодо дурниць від самого початку сперечка може бути принципово безкінечна. Аналогічна ситуація щодо сучасного розуміння «зомбі»: людина сприймає тільки таку інформацію, яка їй подобається, а будь-яку іншу відкидає автоматично. Своєрідний фільтр чи захисний екран психічного характеру, який просто неможливо подолати, тому що людина керується тезою «іншого від мого не знаю і знати не хочу!».
В чому головна риса людини думаючої і публічної? В тому, що вона свої думки і погляди намагається порівнювати з думками і поглядами інших людей, а з того робити корекцію власного світогляду. Навпаки, для людини-«зомбі» все  чітко і однозначно ясно, тому апріорі вона і тільки вона має право на правду, а всі інші не згідні з нею – помиляються. Простіше кажучи: вони всі дурні, бо не згідні і не розуміють мого, що є розумне, бо то ж Я знаю! То є сама правдива правда з усіх правд!..
І ось з цього виникає ситуація, яку я визначаю одною великою бідою для суспільного буття і спільного життя людей за демократичного устрою: залежність від зомбі. Як відомо, основою співжиття людей за демократії є принцип так званого «суспільного договору», тобто коли люди спільно обирають владу і форму її діяльності. Одним словом: домовляються! Домовляються щодо правил спільного співжиття. Ось тепер і поясніть розумним як мають вони домовлятись з тим, хто є «зомбі» і ні про що домовлятись не хоче, бо тоді він має «поступитись принципами», а то для нього є неможливим! Все – приїхали! Скінчилась демократія і починається класична «охлократія», тому що домовлятись у будь-якому випадку треба і розумний поступається більше своїми правами та добрами отим затятим і принциповим «зомбонутим». Знову класична народна мудрість: «Нехай буде гречка, аби не сперечка!»
Зараз невеличкий ліричний відступ цілком дотичний до піднятої проблеми. Якось моя донька, коли була десь у 5-6-річному віці, дуже посперечалась з іншою дівчинкою-ровесницею, а щоб якось доньку заспокоїти і толерантно виховати, бо ж педагог за освітою, я поважно сказав: – Знаєш, доню, коли сперечаються два дурні, то першим поступиться розумніший. Донька на кілька хвилин задумалась над моєю загадковою фразою, а тоді випалила просто геніальну відповідь, яка фактично і керує нашим світом: – То чому ж вона першою не поступиться, якщо вважає себе розумнішою за мене?
Одна з головних причин світової деструкції полягає, на мою думку, саме в тому, що розумні люди постійно поступаються дурням-«зомбі»! Поступаються, бо не мають кращого вибору. Чому так? А ось так! І вся відповідь. Якби знаття, то я розповів би не криючись і одразу, а не розпочинав цю балачку про не пійману качку. Власне сам йду на лови і друзів з собою запрошую. Ціль ловів проста: як зробити, щоб наше життя було чесним, правдивим і розумним, а не таким, яким воно є зараз: дурним і огидним, переповненим різноманітними проблемами «пути́н и распу́тиц»… Наразі ж: «Пливе ка́ча…»
Для мене особисто є чітке розуміння, що допоки критична маса «зомбі» з бюлетенями в руках коло виборчих кабінок не поменшає до рівня нижчого за домінуючу щодо людей розумних – доти очікувати на позитивні зрушення в суспільстві є примарною справою. Складність проблеми полягає ще й в тому, що ні освіта, ні культурна, ні соціальна градація не рятує від перебування людини в стані «зомбонутого придурка».  Прикладів безкінечна кількість як в Україні, так і поряд з нами. Чого одна Олена Бондаренко варта або Єфремов, Медведчук, обидва Табачники, Мельник та його побратим по ректорству чудо-юдо Поплавський тощо. Ще гірше з ситуацією, що бути «зомбі» вигідно, бо раз розумні люди поступаються своїми інтересами на користь непоступливих дурнів, то який дурень захоче набиратись розуму? Вигідно бути дурнем, а розумним – ні!
На жаль, але так є, що розум –  це і щастя, це і карма, це і кара кожному, хто його має: більша поступливість і менша зажерливість, більша чесність і  менша зовнішня гоноровість та, відповідно, незначна увага публіки, а звідси і менша популярність, без якої не варто ставати політиком, щоб пробувати бути обраним керівником до влади. Парадокс! Але так є! І тоді навіть розумна людина починає корчити з себе дурня! І люди на це як то кажуть: ведуться! Що і хто нас зомбує? Чи не ми самі себе? Феномен політика Ляшка тому яскравий приклад: всі бачать і знають, що це просто блазень і не більше того, але він популярний і за нього голосують! Чого ще треба? Ляшко явно корчить дурня, тому що дуже розумно це робить, але хто тоді ми всі? Для кого працюють наші блазні?  Власне заради того я і почав цю всю розмову, щоб вияснити: ми хочемо жити в цирку? За класичним «хліба і видовищ»? Найвища ланка еволюції – паразит? До речі, рекомендую охочим до виключно «хліба і видовищ» дослідити етимологію цього слова «паразит», що мало досить характерне вживання ще за часів Древньої Греці та імператорського Риму.
За тим і «повертаємо на круги своя», щоб визначитись: це нас зомбують чи ми самі себе зомбуємо? Самі починаємо прикидатись дурниками, щоб краще стало жити в розумінні достатку – так? Так! Зомбі живеться комфортно, то навіщо себе обділяти? А не будемо. Логічно? Логічно! З тим проблем немає: самі себе зазомбуємо і заживемо прекрасно! Але постає дивна дилема: довкола теж сновигають одні зомбі, а жити хочеться серед людей… Хочеться гарних, розумних, щирих і порядних людей як друзів, сусідів, співробітників, керівників тощо. Хочеться, а нема! Навколо одні зомбі сновигають! Всім з розумом жити важко – всі його зреклися. І то зовсім не жарт! Не гра в парадокси – то життя! Наше реальне життя! Придивіться уважно довкола, а найбільше – у відображення в дзеркалі. Хіба це все не зомбі? Де тут розумне життя розумних людей? Де?!
Відповідь залиште для себе, як і вирішувати вам самим, ким і чим бути: зомбі або людиною розуму.  А я від себе додам головну прикмету того, хто є зомбі: коли звучить виключно монолог і тільки монолог зовні – ця людина є зомбі. Вона виражає і слухає одну себе і тільки себе. Більше нікого! А там, де звучить діалог чи полілог, де люди спілкуються належним чином вислуховуючи і сприймаючи належно думки одне-одного – там зомбі немає. Не даремно мудрець Платон писав свої філософські трактати як Діалоги – розум є сукупність окремих знань, різного досвіду, унікальних прозрінь та винаходів. Розум – це взаємообмін думками, це взаємопорозуміння і це взаємодія людей одне з одним, комунікація на рівні честі і взаємодовіри. Для зомбі це неможливі речі і, власне, по цьому їх відстежують і визначають. І… Ні, не знищують, а обминають. Всього-на-всього: обминають. Для розумної людини цього достатньо. Але за тим всім вони залишають свою соціальну залежність від зомбі не вирішеною проблемою нашого часу.

   Богдан Гордасевич


Жити по правді

З наших давніх літописів мені сильно припали до душі благородні рядки стосовно вимог до правителів: судіті по правдє.
В давні часи слово "правда" було багатозначним і одним з головних його синонімічних значень було те, що ми зараз називаєм словом "закон", або узагальнено - "право", що явно походить від слова "правда".
Отже "судіті по правдє" означало:


1. Правдивого суддю.
2. Правдивє слідство.
3. Правдий присуд.


Ще мені подобалось там поняття "Божий суд": коли обставини не дозволяли встановити правду події, то суд вирішували поєдинком або, якщо це було неможливо, то розпеченим металом: кого він не обпече - того і правда.

Стан сучасного юридичного права в Україні як на мене є досить далеким від правди. І вина тут не тільки чи не стільки юристів, скільки всього нашого суспільства. Коли наші правоохоронці стають найбільшою загрозою праву людей - це не убожество, а жах!
Але всі вони - частинка нашого народу! Вони не з космосу прийшли, українські правоохоронці! Ми самі створили їм такі умови і їх самих! Я до цього часу пригадую, як з самої головної трибуни Верховної Ради України доповідач, що представляв суддів на затвердження, відповів на закид одного з нардепів стосовно відводу одної з кандидатур через хабарництво: "Шановні, та ви ж самі кинули суддів на "підніжний корм" їх злиденною зарплатнею!" Ось так у нас в Україні величають офіційно хабарі - "підножний корм", а поїдає його...


Я колись дуже обурювався з тези, що ось в Україні є якась політично-бізнесова еліта, а весь інший народ - то бидло. Найяскравіший приклад того - нардеп від БЮТ Лозинський і його вчинки. Проте я зауважив якось, що вся наша еліта вийшла як не крути - з того самого народу, отже якщо народ є бидло, а вони - його еліта, то ясним чином постає  що це є "елітарне бидло", яке харчується "підножним кормом" і власне тому таке тлусте.

Для мене великим смутком є обставина, що творячи "правову державу" ми цілком декласували і здеградували систему правоохоронних чинників у нашій державі, бо що таке корумпований суддя, прокурор, міліціянт? Це той же самий злодій! Причому всі сучасні суспільні обставини їх примушують до того, тому я віддаю велику шану і честь всім тим правоохоронцям всіх служб, які намагаються бути чесними і жити по правді. Більшість задля того перходить до приватних служб, а державні?! Там що? Порядних правників не треба?! Тільки Ківалови-кидалови?
Дуже прикро, що за Ющенка ми згаяли можливість реформування правової системи в Україні, а за Януковича - будем бачити. Можливо, що колишній зек, який пройшов і знає всю злочинну систему з самого низу і до верхів - спробує її реформувати в щось більш-менш порядне, може...
Мені важить інше: моральність всього нашого суспільства, громади: якщо кожен з нас сам буде намагатись жити по правді - все може змінитись.
І тим більше - не захоплюватись з добр різних юристів, подібних судді Зваричу
Розумію, що то є певним чином утопічні ідеї, але, але, але: хто не шукає честі - той її і не буде мати. Як на мене, то є в тому велике задоволення від життя, коли можеш поглянути в дзеркало і побачити там не гниду, що обжерлась чужої крові, а побачити - Людину.


Життя ніколи не було і не буде простим чи легким, проте жити по правді - варто.
Повтору життя ні для кого не буде. І мені хочеться бачити як можна більше щасливих людей навколо, а хіба це можливо без життя по правді?..

Богдан Гордасевич



Люблю я бути українцем

Відомо, що кожна нація має свою якусь прикметну рису: німці – педантичні, французи – галантні, італійці – запальні, англійці – стримані, білоруси – добродушні, росіяни – хлібосольні, поляки – гонорові тощо, ну а українці - ?
Для мене як українця, важко визначити рису, яку може побачити з боку тільки хтось інший, але вдивляючись у дзеркало, яким є історія народу і його героїв, я можу визначити націю українців тільки як вроджених анархістів, отже і головною національною рисою українців я б визначив як САМОЛЮБСТВО.
Одним з символів правдивого українця є образ міфічного козака Мамая, що самотньо блукає світом і з того задоволений. А приклад вже не міфічного, а реального найвидатнішого українського філософа Григорія Сковороди хіба не тотожний козаку Мамаю? Повністю: вираз «Світ ловив мене – та не зловив» є авторською епітафією на могилі Сковороди, але чи не було це найвищим проявом самолюбства?
Всі ми знаємо казочку про Котигорошка, що мав за збою булаву у рази більшу за нього самого. І я все малою дитиною пробував вияснити, як такою зброєю можна битись? Це ж не мечем, сокирою чи кістинем цюпати сюди-туди, а громадною булавою вимахувати! А як же свої поряд? І ось зовсім недавно я дізнався про існування у козаків такого особливого бойового порядку, що називався «галас».
Всім відомо про бойовий порядок македонської фаланги з її багатометровими піками, чи крицева міць та організованість німецько-тевтонської побудови лицарської лави так званим «клином». Що було найголовнішим у таких системах ведення бою? Сукупна організованість і взаємна підтримка одне одного, що дозволяло перемагати менш організованого ворога навіть при його значній чисельній перевазі. В тому і є досягнення більш цивілізованого суспільства – організованість. Чітка функціональна побудова римського легіону була найголовнішою його силою, що абсолютно не потребувало наявності в його рядах видатних воїнів-богатирів. Богатирем ставав весь легіон сукупно, хоч складали його і не дуже фізично видатні воїни. Головним тут ставав талант полководця, що вміло скеровував легіон у бою і він вигравав, або ж якщо невміло – легіон програвав.
Про побудову війська українських козаків відомо, що це були переважно піхотні підрозділи, а уявний традиційний образ козака не інакше як на коні – це міф. Проте піші козаки відзначались великою витривалістю та мобільністю, долаючи досить швидко значні відстані. Цьому сприяло повна відсутність захисної амуніції з криці та інших металів, що навпаки було розповсюджено у європейських військових, особливо у поляків, а також і росіян. Навпаки українські козаки йшли в бій майже роздягненні, а їх озброєнням були легкі довгі піки, шабля, пістолі та мушкет, що дозволяло козакам бути дуже мобільними на полі бою і вчасно уникати небезпеки швидкою зміною позицій. Для свого часу українські козаки були дуже модернізованим військом, тому що основну увагу в бою надавали вогнепальній зброї і застосовували величезний арсенал тактичних засобів, або як їх ще називають «військових хитрощів». Споконвіку для козаків існувало головне правило: не числом, а вмінням. Числом, швидкістю і масовою навалою воювали ординці-татари і турки, міццю криці та фортифікаційних комплексів воювали європейці, а козаки серед голого степу тільки й могли застосовувати свою винахідливість та відчайдушність.
Якраз у козацькому війську завжди було повно таких собі відчайдушних бійців-героїв, яких прозивали характерниками, тому що вони жили тільки війною і сутичками, а іншого не знали. Їх навіть професійними воїнами важко назвати, якщо порівняти з німецькими рейтарами або ландсхнетами, що накопичували здобич і заробіток для подальшого мирного життя «на пенсії». Козаки-характерники не відмовлялись від грошей і здобичі, проте витрачали все зароблене, аби бути вільними в бою перед обличчям смерті від різних меркантильних думок, а якщо хтось з них і досягав глибокої старості і не міг вже бути надійним товаришем у бою, то йшов у монастир доживати останні дні. Звичайно, що в Україні було значно більше селян-землеробів, які ставали козаками тільки у випадках безпосередньої військової небезпеки, а більшу частину життя проводили у господарських турботах. Але коли козаки-землероби збирались у війську, то головні риси бойового мистецтва вони отримували саме від таких козаків-характерників, постійних мешканців Січі.
Феномен Запоріжської Січі можна схарактеризувати чітко і коротко – повна анархія! Класична анархія! Тобто повний одночасний суверенітет і особи, і маси. На Січі не існувало статуту чи регламенту як такого, а всі правила і традиції були духовні, або як це зараз прийнято називати – віртуальні. Всі козаки-січовики були вільними і рівноправними, мали повну свободу дій, а всі обов’язки виконували виключно за системою самоорганізації, без примусу як такого. Також свобода кожного закінчувалась там, де починалась свобода іншого, а за суддю правила уся громада, яка спільно визначала провину, призначала кару, яку всією громадою і виконували: кожен козак мав особисто вдарити буком (палицею) засудженого за злочин, навіть якщо це був його колишній побратим. На мою думку це було найвищим рівнем демократичного устрою.
Заради цієї свободи і йшли люди на Січ, причому там були різні національності, але всі мали бути православними християнами. Всі заслуги перед громадою були тільки особисті, а тому кожен міг стати і курінним, і навіть кошовим отаманом. Вже обраний отаман мав найвищі повноваження «судити і рядити», а в період війни взагалі набував диктаторських повноважень. Коли ж війна скінчалась – з нього за всі помилки і погані вчинки громада жорстко питала і карала, якщо визнавала винним.
Повертаючись до теми бойового стилю «галас», я власне і хочу показати, наскільки це характерний стан бою для українського козака-анархіста, бо за цим стилем озброєний козак або по шаблі в руці, або з важкою булавою самостійно вламувався у гущу ворогів працюючи зброєю по колу, при цьому він дуже голосно кричав, тобто галасував. А робив він це не для того, щоб налякати ворогів своїм криком і деморалізувати, а для того, щоб повідомити всіх своїх козаків-побратимів, щоб вони не наближались до цього місця, де б’ється він, бо в розпалі бою він і їх поб’є-посіче. На мою думку, це однин з найунікальніших станів і методів бою, коли покладаються тільки на себе, свої сили і вміння, коли застерігають від надання помочі.
Уважному досліднику історії різних країн не може не впасти в очі той факт, що всі українські поселення виникали завдяки людям, які шукали свободи, вільного життя, а не шукали на відміну від тої ж Росії доброго життя у доброго пана. Ні, в Україну йшли люди неспокійного характеру, які хотіли жити з власного достатку, але жити вільно, навіть якщо це буде у місці підвищеної небезпеки. Звідси в українців домінуюча риса самолюбства починаючи від «а чим я гірший за інших» і закінчуючи «моя хата скраю». Українці вроджені самостійники не в розумінні держави як такої, а в розумінні особистого стану душі і натури. Можна казати про вроджений егоцентризм українців, а звідси всі плюси і мінуси нашої нації. Українці добрі пильні господарі у власному обісті, але доволі погані державники, у них повна нехіть і нежить до громадських справ та інтересів – це дві сторони одної монети-гривні: вдома я як Володимир Великий з храмом, а з другого боку – я проста тупа одиниця.
Наслідком цього стає парадокс, що багатовікова історія України не багата на історію державності. Причина? Та просто непотрібна українцям держава! Йому потрібен свій хутір – і цього достатньо! На біса йому держава – завелика господарка для одного, а на купу українець працювати не любить. Тому і зараз подивіться, як дивно виходить: в Росії обирають до влади хазяїна-царя, щоб він зробив всім однаково справедливий рівень жити і мати, а в Україні хочуть обрати такого керівника, щоб він узяв на себе всі турботи по державі і дав кожному українцю спокій порпатись у власній господарці. Суттєва різниця. Якщо для найбіднішого росіянина гордість за Російську державу є мало не головним змістом життя, то улюблена фраза у багатьох в Україні: «А що мені та держава дала?»
Я не стану дорікати українцям, до яких я зачисляю всіх громадян України не залежно від етнічного походження, бо повторюю як на Січі, що головне земля і стан душі, а не гени. Не люблю також закиду: «А що ти дав державі, щоб вона тобі щось давала?!» Чому не люблю? А тому що я віддаю Україні найголовніше – своє життя! Я живу тут і працюю! І нікуди йти звідси не збираюсь! Це головний мій внесок в Українську державу. І галасую-репетую я для того, щоб ти, моя люба держава, до мене занадто не наближалась з своєю поміччю та опікою, бо поб’ю-поруйную…

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне

Якщо хтось вважає самолюбство за ваду, то я скажу наступне: навіть найкраща позитивна риса в надмірному об’ємі стає найприкрою вадою. Як кажуть росіяни: - Иная простота хуже воровства.
Якщо я скажу, що українцям характерний психічний стан інтровертності - це буде по-науковому, але малозрозуміло, хоча це і є отой стан егоцентризму і самолюбства, самозакоханості.
Українці бачать світ тільки через своє Я і не можуть жити в світі, де їх особистіть відсутня! Навіть якщо це галери, каторга чи тюрма - вони є Я. Тому і виживали. А коли втрачали це Я - гинули.




Декалог від Богдана


Коли берешся писати якісь узагальнюючі праці, то в них важко давати пояснення деталям чи означенням особистого плану, тому я вирішив розпочати свої подальші розмисли над різними питаннями життя з спроби тезово визначити головні засади мого особистого світогляду, щоб в подальшому мене краще розуміли інші.

1. Я є абсолютним пацифістом-миротворцем, тобто я органічно не визнаю насилля як такого чогось позитивного. Це стосується як насилля людини над людиною, так і насилля людини над Природою в цілому. Я особисто бажаю, щоб всі люди і звірі жили в мирі і злагоді, але...
Наш світ збудовано таким чином, що для свого існування практично всі живі істоти поглинають інші живі (!) організми - різниця тільки в розмірах, але не в суті. Людина є справді Цар природи, тому що є універсальним споживачем усього органічного і неорганічного матеріалу в Природі включно до собі подібних.
Першорідний гріх людини від самого її зачаття (а не народження!) полягає у тому, що вона мусить від початку до самої смерті турбуватись про своє життя, для чого потрібно постійно поїдати інших живих (органіку) і вберегтись, щоб не з'їли тебе. Такою непривабливою насправді виглядає головна теза існування кожної людини - органічне функціонування в часі та просторі з безкінечним поглинанням, травлення та випорожненням органіки.
Додам, принагідно, що гуманність вегетаріанців є фальшивою, тому що рослини теж живі і все відчувають, кожна билинка і комашка також хочуть жити не менше, чим кожен з нас.
Отже моїм кредо є мінімізація свого насилля над живим до рівня об'єктивної необхідності. Як влучно сформулював це поет Жорж Дикий: «Якби я мав совість - то не мав би дітей, але якби я не мав совісті - то не мав би сім'ї». Життя кожної людини є балансування поміж Добром і Злом, межі яких визначає сама ж людина кожна поокремо, а підсумки «жити чи померти» людині робить зовнішній світ, він же - Господь Бог.

2. Я є вимушеним мілітаристом, тому що для мене поняття «не убий» йде після тези: «не дайся бути убитим». Я готовий вбивати і нищити будь-кого, якщо ситуація виживання того вимагає.
Вислів «Хочеш миру - готуйся до війни», означає не бажання превентивно воювати, а вимагає бути сильним і готовим до бою належним чином, щоб дати потрібну відсіч нападнику. Нещодавній приклад розстрілу маси люду одинаком-шизіком в Норвегії чітко демонструє, як слабкість провокує брутальне насилля.
Власне тому я запропонував ідею ДАУ (Добровільної Армії України) як повністю самочинну формацію, учасники якої сповна добровільно готують себе до можливого бою, щоби і самим не гинути як вівцям на бійні, так ще і своїх домашніх «рідних овечок» оберегти.
Сила держави множиться з сили одиниць, як Воля і Дух армії - з волі і віри кожного окремого воїна. І я сам призначив себе одним з таких воїнів, і я готовий за потреби йти битись за свою волю, за свою долю, за мир і щастя для родини, за народ і Україну.

3. Я не визнаю будь-якої з соціальних фобій-антагонізмів, коли або - або. Для мене не існує економічних (класових), національних чи расових проблем як таких - все це окремі люди не залежно від кольору шкіри і етнічної приналежності. Проте я вважаю за необхідне дотримуватись своєрідного «генетичного суверенітету» - я проти перемішування рас і народів до повної втрати їх ідентичності.
Тому мої погляди консервативні щодо міграційних процесів у світі і особливо стосовно України, як і моє цілком об'єктивне обурення з паразитичних тенденцій будь-яких етносів чи то жидів, чи то циган, чи то росіян тощо по відношенню до інших етносів не має нічого спільного з ксенофобією та рухом скінхедів - закони природи такі, що дія породжує протидію, а неправдива дія призводить до ще потворнішої протидії. Для прикладу, греки та вірмени живуть в Україні ще з пра-прачасів, але жодних етноконфліктів в українців з ними не виникало, тому що вони на чуже не зазіхають, а власним добром і працею живуть. Докорінно змінились стосунки з кримськими татарами, як і з поляками, що колись грабували і пригноблювали українців, а тепер стали друзями.
Отже справа не у расовій упередженості чи ксенофобії, а в об'єктивних обставинах, де є притаманна кланова етнічна злочинна солідарність. Не секрет, що злочинний елемент більше має передумов до міграцій, як і до злочинної агресії щодо автохтонів. Тому я за те, щоб китаєць жив у Китаї, араб - на своєму Сході, турок - в Турції, а всі українці - в Україні.
Міграційна політика так званого «мультикультуралізму» - є одною з тих проблем, що мені дуже-дуже не подобаються в сучасних європейських країнах як і загальна політика ЄС щодо цього, тому що ще трохи і мігранти стануть домінувати і, відповідно, панувати в Європі.

4. Я не визнаю релігійних упереджень, тому що для мене всі віри однакові, оскільки направлені на одне - душу окремої людини. Тому кожна віра є правдива, якщо людина добровільно приймає її для себе за основу свого духовного світу. Це право на віру за власним бажанням і робить кожну віру правдивою, а разом - всі вони відтворюють безкінечну красу Бога, якого ніхто не пізнав і не пізнає у всій Його повноті та довершеності.
Будь-яка релігійна ворожнеча не має нічого спільного з вірою і Богом, а є, на мою думку, суто матеріальним конфліктом, як і основна частина конфесійних поділів і протиріч в Україні. За змістом християнського віровчення УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ та УГКЦ абсолютно тотожні, але влада, майно і гроші різнять кожну конфесію від іншої, що зовсім далеко від справжньої духовності.
Отже я ставлюсь до всіх релігій в світі як до вартих уваги, але я категорично проти, якщо в Україні десь у Києві чи Львові, або Донецьку почнуть зводити мечеті й мінарети, пагоди, зікурати тощо включно з капищами РУНвіри. Україна вже понад одну тисячу років є християнською державою і такою має залишатись - я так вважаю.

5. Я не визнаю соціальних зобов'язань особи як силовий примус, що найкраще демонструє державний призов до армії чи вимога обов'язкової реєстрації (прописки) за місцем постійного проживання, як і взагалі обурює існування інституту внутрішніх паспортів в Україні. Для мене кожна людина народжена вільною в абсолюті, тому всі соціальні зобов'язання людина може брати на себе тільки добровільно.
При наданні домінанти особи над соціумом, я проте не є прихильником абсолютизації індивідуалізму як такого чогось надпанівного, типу надлюдини або щось подібне. Для мене поняття «свобода» - це в першу чергу відповідальність: я сам вільно вирішую все і сам за все сповна відповідаю. Отже я є прихильником правдивого анархізму, який чомусь вважають як принцип вседозволеності, сферою беззаконності і хаосу, тоді як реальний анархізм є насправді системою самообмеження, самоконтролю і виняткової виваженості у вчинках. Чому? А тому що довкола тебе такі самі анархісти, які не попустять непорядку щодо них.
На моє тверде переконання кожна людина є від народження анархістом, тому що сама обирає собі життєвий шлях не зважаючи на всі соціальні обставини свого народження і буття. Остаточний вибір власної життєвої долі у 99 % випадків залежить від кожної людини поокремо, що і є анархізмом по-суті, навіть якщо і не вживати цього терміну. Справа не в слові - у змісті, якою є «захищена свобода особи». Про це можна розповісти в деталях, але не тепер.

6. Я не визнаю обов'язкової політизації особи, через що мене часто звинувачують в пропаганді соціального інфантилізму. Нічого подібного, а все до навпаки: кожна людина має свої притаманні тільки їй природні задатки, отже вона буде щасливою в житті тільки тоді, коли вдало знайде своє місце в суспільстві для повної самореалізації своїх здібностей. Якщо людина робить якусь справу, яку любить і віддається їй сповна, то чому ми повинні її примушувати до вирішення ще якихось соціальних функцій, яких людина не розуміє і не хоче розуміти? Хтось добрий столяр, а хтось всього себе посвятив науці, інший - музиці, ще інший - бізнесу, або хтось діє із захопленням вчителем, лікарем, хліборобом тощо і всі разом дружно працюють на спільний добробут, не переймаючись надто політикою в країні та світовими проблемами - що в тому поганого? Водночас хтось з людей цікавиться громадськими проблемами, стає політиком - так і має бути.
Давно відомо, що найбільше бід йде від некомпетентності, коли лікують Заячківські, законотворять Лозинські, судять Зваричи, вчать Табачникови, співають Поплавські, керують Черновецькі тощо, які стають вагомими завдяки щоденному «мудрому державотворенню» інтелектуально обмеженого люмпен-електорату. Де не поглянь - кожен керує державою і хоч зараз готовий замінити собою президента чи якогось іншого високого начальника, тоді як реально розумний фахівець будь-якої справи знає, що в своїй роботі він майстер, а для іншої - варто знайти відповідного фахівця, а не братись самому партачити. Власне розуміння цього я і добиваюсь: політична діяльність теж є фахом! А для виборця за основне важить правильно визначити і обрати такого якісного фахівця! І свідомо передати йому частку своїх соціальних повноважень на громадське управління. Всезагальна участь кожного в управлінні державою схоже на автобус, де всі пасажири вчепились за кермо і керують... Ну і чи далеко так заїдуть, - як гадаєте?
До речі, то є цікава аналогія з автобусом, де охлократію я вже показав - всі керманичі, тому ніхто не знає толком куди вони їдуть і приїдуть. Тиранія-авторитаризм, це коли тільки водій знає, куди він їде, а пасажирів занадто вимогливих просто викидає на узбіччя з автобуса, щоб не заважали. Ну а демократія, це коли пасажири самі обирають водія і маршрут, а тоді в процесі поїздки ще пильнують чи нормально поводиться водій і чи правильно вони їдуть. Я - за демократію, яка нічого спільного не має з комуністично-соціалістичною охлократією, коли держава - це всі ми отже і я наче біля її керма, але одночасно я - повне ніхто, як і переважна більшість з ми. Реальна ж влада є втаєтамничено узурпована малою кількісттю людей і це не правильно.

7. Я категоричний противник економічної експлуатації людини іншою людиною. Тому я однозначно проти капіталістичного ладу в економіці, але і не прихильник соціалізму, коли під виглядом держави експлуататором фактично стає теж людина, але не капіталіст-власник, а чиновник-бюрократ.
Економіка має забезпечувати добробут всіх людей, а не вибірково хто найпрудкіший - той і багач, а інші - в злиднях. Маю тверде переконання, що в нормальній економічній системі не повинно бути ні надбагатих людей, ні бідних. Праця має не вимучувати і не знищувати людей, а надавати їм задоволення і забезпечувати добробут.
Не повинно бути всезагальної повинності працювати - у тому немає потреби при сучасній високотехнологічній модернізації виробництва, а головне, щоб «хто не працює - той їсть, а хто працює - має стократ більше». Важливо розуміти саму головну тезу, що економіка існує для людей, а не люди існують для економіки. Так само і держава в цілому - існує для людей, а не навпаки. Людям повинно надаватись чим більший вибір місця праці у належних умовах за достатню винагороду - ось головне завдання економіки, а за тим - і держави.

8. Я категорично проти солідарних державних систем освіти, медицини та пенсійного забезпечення - нехай кожен має те, на що заслужив (заробив). Інше питання, що має бути створена розгалужена система страхування, соціального кредитування і громадської взаємопомочі, але я категорично проти державного регулювання соціального забезпечення і допомоги, що об'єктивно завжди перероджується у корупцію та інші зловживання чиновництва, як головного розподільника цих соціальних ресурсів.
Нехай мої рахунки за освіту, медицину та пенсію будуть суто моїми! А в разі економії або передчасної моєї смерті - це будуть додаткові кошти моїм ближнім у спадок, а не у солідарне державне «спільне корито» для всіх, як то є зараз, на користь переважно чиновницьких паразитів, як найнаближених до того «державного корита».

9. Я також категорично проти сучасної несправедливості щодо людей праці - виробничників на противагу різноманітним прошаркам паразитів, якими вважаю у першу чергу чиновників всіх рівнів і рангів, всіх силовиків, професійних спортсменів і митців. Я розумію, що все є праця, але праця - праці різниться. Коли людина на тракторі засіває чи обробляє поле - це одне, а коли людина гарно копає на полі м'яча - це зовсім інше. І мене обурює, чому той, хто по своїй суті займається дурнею як копати м'яча - отримує за те шалені гроші, а працююча людина в полі копає землю, але отримує навпаки вкрай мізерні гроші за вкрай цінну і реально потрібну працю. Не треба мені пояснювати важливу місію силовиків або держслужбовців, як і унікальність хисту спортсмена чи митця - сам з таких і все знаю. Та як кажуть: з голого по нитці - багатому ще один костюм.
Однозначно, що все з того, наскільки недоплачують отим всім виробничникам нижньої ланки, що безпосередньо творять матеріальний продукт та суспільний добробут, потім стократно переплачують різним чинушам, силовикам або фіглярам за їх розважальну унікальність. Це все не є правильно! Простий робітник має одержувати максимальний рівень своєї долевої участі у прибутку від загального виробничого процесу! Виробники є головним, а не посередники! При всій моїй повазі до інтелекту людей бізнесу я переконаний, що мистецтво привласнювати чужі гроші варто обмежувати мистецтвом мати совість.
Наголошую ще раз на глибинній різниці праці виробничників і різноманітних прошарків суспільних паразитів, бо останні зачасту значно перевищують власну значимість для суспільства. Наприклад, якби ключі мали свідомість, то вважали б себе найголовнішими, бо без них ніщо б не запрацювало чи не відкрилось. Що вже казати про самозакохану пихатість замка! Захоче і допустить, а не схоче - гаплик вашим бажанням. Подібно так себе несуть чиновники та службовці-силовики, тоді як насправді і без вас все чудово спрацює, а просто соціальна деструкція у вигляді злочинності обумовлює потребу в замках та ключах. І не треба пояснювати, яке озлоблення викликають в користувачів неякісні замки та ключі...

10. Нарешті на закінчення, я категорично проти екологічного самознищення людства. Сучасна дика вакханалія видобутку та використання всіх природніх ресурсів в ім'я технократичного прогресу, який явно веде до гуманітарного регресу та виродження людства, - це мене хвилює надзвичайно, чого не помічаю за світовою правлячою елітою. Ось де головна криза! На часі важить не стільки майбутнє світової економіки, як питання: чи буде взагалі оте майбутнє?! І для кого воно буде? Особливо катастрофічний стан у колишніх зачинателів та лідерів цього дійства світового прогресу та індустріалізації - білої раси, яка жахаючим темпом наближається до повного вимирання й асиміляції. Хоча при таких темпах нищення земної екосфери інші раси людства теж довго в живих не полишаться, а техногенні катастрофи як і природні катаклізми, викликанні діяльністю людини, будуть ставати дедалі глобальнішими і жахливішими. Невже хтось думає, що за викачані з надр землі нафту і газ земля не поплатиться просіданням грунтів і відповідними землетрусами? Невже хтось думає, що можна безкінечно смердіти в атмосферу мільярдами авто - і буде чим дихати йому і його рідним? На превеликий жаль, але кожен вважає, що саме йому можна обгажувати світ, бо йому треба якось прожити добре ще і ще, не заглядаючи дочасно у наближення Смерті лице, а вона вже за плечима кожного з нас всміхається задоволено...
Тому й кажу в завершення: людонькі, милі мої, - схаменіться! Як себе не шкода - дітей своїх пошкодуйте! Залишіть їм де жити і чим дихати.

Отже вийшло «10 тез-заповідей від Богдана», якими я висловив стисло свій світогляд, хоча і не весь, бо залишив осторонь теми духовні та інтимні - не персонально свої, а в глобальнішому масштабі. Я вирішив зосередити увагу на матеріальному, об'єктивному предметі сучасної ситуації буття, що можна чітко й однозначно окреслити, тоді як про суб'єктивне можна і треба говорити розлого, щоб якось максимально точніше роз'яснити зміст різних психічних категорій як любов, щастя, честь, віра, добро, благородство тощо.
Сподіваюсь, що коли я писатиму інші матеріали, то зацікавлені в них читачі будуть заглядати до цього «Декалогу від Богдана», а там - будемо бачити, що вийде і як вийде. Єдине, що можу наперед пообіцяти: щирість в усьому, що пишу і думаю. А для чого і від кого маю критись?

Богдан Гордасевич
15 лютого 2012 р.



Світова Людина


(відступ, але не фентезі)

епіграф
«Я ніколи не нав'язую своїх поглядів тим, хто їх поділяє» 
Жорж Дикий (щиро вкрадено у М. Светлова: Я никогда не навязьіваю своего мнения тем, кто его разделяет)

Свої особисті погляди на життя я виклав у дописі «Люблю я бути українцем», тому не бажаю повторюватись, а бажаю додати дещо більш узагальнено, щоб розставити всі крапки над "Ї".
Розмію, що мене можуть звинуватити у пропаганді індувідалізму чи егоцентризму, а звідци - егоїзму. Ну і ще - космополітизму. Відповідаю на ці звинувачення просто: хто чого шукає - те і знайде. Я особисто шукаю позитивного змісту життя людини, тому що для мене головним в цьому світі є Людина. Кожна людина світу!
Життя кожної людини є неповторним і безцінним,  саме воно є найвищою світовою турботою. Інша справа, що не можна погодитись визнати Людину як світову домінанту над усім в природі. Людина не цар природи, а її частинка, співмешканець разом з усіма іншими частинами природи, отже людство повинно шукати компромісу свого співіснування з Природою, а не екстенсивно знищувати все в природі для власного добробуту, що ми наразі надуспішно робимо.
Звідци виникає проста схема дуалізму: людина приходить у цей світ з гарантованою турботою про його життя і зростання, але потім і людина має віддячити світу своїм позитивним ставлення до життя і світу. Отже всі соціальні утворення як: сім'я, громада, держава, нація, релігія тощо є вторинними по відношенню до кожної конкретної людини - не домінуючими, а вторинними.
В кожній  нормальній сім'ї тішаться з народження дитини і намагаються їй допомогти вирости здоровою і розумною людиною, а не від самого ще зачаття задумуються над тою користю, яку можуть отримати від цього. Так само має ставитись до людини і громада, держава тощо, а тоді правильно вихована людина належно пошанує і свою родину, і громаду, і державу.
Зрозуміло, що в сучасному світі глобалізації багато етичних норм трансформуються, зокрема активно нівелюється етнографічна  розмежованість, зовсім зникає ознака національності як важливої соціальної складової, тому говорити зараз про якість «національні держави»  стає анахронізмом, хочемо ми того чи не хочемо. Поняття національності з соціальної категорії вже перейшло в суто індивідуальну. Не бачу в цьому явищі чогось катастрофічного, але не вважаю втрату національної ідентичності корисною, про що давно вже написав у іншому своєму дописі «Екологія наших душ».
Я є свідомим противником всяких теорій і  соціальних схем, де людина стає атоматично складовою певної суспільної структури і відповідно усталеного змісту життя без можливості усвідомлення своєї свободи вибору. Можливо це виключно мої негативи до колективної волі, до комунізму і тому подібних диктатурних ідеологій, через що я є ідейним прихильником анархізму в правильному розумінні цього терміну. Визнаю, що моєю ідеєю є Людина Світу, яка сама творить своє життя, його зміст, як і сама знаходить своє щастя. Для мене Людина Світу є отим носієм головних тез світової гармонії Свободи і Справедливості.
Знаю, що звучить пафосно і сам насміхався з різних подібних опусів, але я сказав те, що мав сказати. Як вийшло - так і вийшло. Своїх думок я не примушую переймати, а хто захоче - най і бере. Мені не шкода, бо для того і написав це.
Міг би і змовчати, якби мене не турбували так звані «світові месіанські синдроми», тобто коли частинка людей починає вважати себе вищими за інших, а значить вони самі наділяють себе виключним правом розпоряджатись іншими людьми, їх життям і щастям. Маю на увазі не тільки рух масонів, але в узагальненній формі тезу всіх соціо-релігійних концепцій в стилі «стада і його поводирів».
Власне тому і вважаю за потрібне вказати чіткіше, що я не визнаю жодних непроханих доброзичців соціального гатунку, що «без мене мене оженили» - не треба мені вашої непроханої ласки «ощасливлення», бо не маю охоти потім її відробляти сторицею. Нехай моє маленьке особисте щастя буде винятково моєю заслугою і винагородою за усі труди праведні.
І сам я нікому нічого не нав'язую як істину-перфект з усього того, що буду оповідати у своїх подальших дописах. Мій задум інакший: я спробую описати що саме я розумію під космічним узагальненням Людина Світу. Сподіваюсь, що буде цікаво...
Це буде реалізація одної моєї давньої задумки  (можливо не без впливу популярного кінофільму "Отроки во Вселенной"), коли я ще вчився на педагога, яким так і не став, - я тоді придумав ігрову схему наскрізної побудови всього навчального процесу як наче ось учні під керівництвом учителя прибули на Землю з іншої планети і вивчають її як дослідники: а там усі предмети шкільної і позашкільнї програми, ще й виховання потенційних науковців одночасно.  Не склалося, тому вирушаю в дорогу таким, як є: Людиною Світу. Вирушаю, щоб поспілкуватись з і ншими, в чомусь зі мною подібними...

Богдан Гордасевич
Львів -  Рясне  



Гідно продовжити розпочате

Присвячую 20-й річниці Всенародного референдуму про Незалежність України 1 грудня 1991 року

епіграф: "Біда вимучить - біда й виучить"
(українське прислів'я)

Вступ

Розпочинаючи щось нове, варто не забувати, що "Все нове - це добре забуте старе", але і водночас варто враховувати, що "Коли двоє роблять одне і теж - це далеко не одне і теж"
Тобто досвід варто знати, пам'ятати і застосовувати, а при тому звичайно що потрібно розуміти новизну часу і його потреб, тобто робити модифікацію досвіду, а не тупо копіювати і провадити те, що колись виявилось дуже вдалим у певному минулому часі.
Так нещодавно, коли зайшла мова про актуальність багатьох тез Дмитра Донцова в сучасній Україні, - я зупинив апологетику свого опонента тим, що вказав на часову відстань ідей в майже 100 років, отже що було доречним на початках у ХХ сторіччі не може бути таким же у ХХІ віці - інакше де прогрес? А світ реально дуже і дуже змінився, як і Україна, тому Донцова вчити і знати треба, а ось впроваджувати в життя його ідеї маємо досить обдумано і вибірково.
Ще пригадую, як давно-давно дивився художній фільм про Сергія Корольова і там мені запам'ятався однин важливий епізод, де Корольов приймає кардинальне рішення припинити розробляти ідею ракет як монокомплексів, а робити їх у вигляді полікомплексу з відкидними ступенями тощо. Зміна була глобальна, що в радянські часи не віталось і Сергію Корольову одразу поставили у провину, що значить величезні народні кошти були витрачені бездарно і за це треба відповідати, на що Сергій Корольов розумно і обгрунтовано відповів: завсім не марно були витрачено гроші, а ми в процесі цієї роботи навчили, випробували на практиці і отримали висококласних фахівців-науковців,  а також вже маємо організовану конструкторсько-виробничу структуру, що сукупно дозволить тепер значно легше і швидше впоратися з новим завданням. І дійсно так відбулось.
Не даремно науковці при дослідженнях люблять приказувати: "Відсутність результату також є результат", а ще є гарна сентенція: "Не помиляється тільки той, хто нічого не робить". Тому я наперед зазначу, що все моє подальше монографічне думання я б волів перевести у поліобговорення задля чіткішого дослідження й вияснення досить складної теми, яку я окреслив як "Україна майбутнього в Світі майбутнього"
На моє щире переконання ми зараз знаходимось якраз у подібному стані готовності суспільства в Україні до значних соціально-політичних та економічних трансформацій. Питання в одному - у такій "дрібниці", як визначити: "А що ми маємо зробити?" Тобто треба на якась ейфорична "європейська держава Україна", а чітко промальована ціль з ясною для всіх громадян позицією України у Європейському та Світовому обширі.
За всі минулі 20 років я особисто не побачив жодної чіткої обгрунтованої програми державності суто для України. Безліч є узагальнених декларацій-прокламацій, але конкретної концепції я особисто не можу віднайти за жодною політичною силою чи окремим лідером. Може хтось знає - то підкажіть і покажіть таку, бо ситуація парадоксальна: всі клянуть і нарікають на сучасну владу, але якби вона раптово впала і пропала - ми б опинились в повній політично-економічні прострації, бо нема чіткої політичної антитези, як немає і відповідних згуртованих сил для переобирання влади. На мою думку: найгірший вид опозиції - це відсутність опозиції, що ми наразі й маємо в Україні.
Пройдені нами етапи суспільного поступу в Україні є дуже і дуже важливі, особливо їх мирна-безкровна і водночас революційна насиченість. Особисто я вважаю, що народ України у всій своїй різнобарвній багатонаціональній єдності визрів за пройдений час до становлення як активного громадянського суспільства.  Чи так це насправді - побачимо з часом.
Отже я розпочинаю пошук відповіді на споконвічне питання: "Камо грядеши?" - "Куди йдемо?"
Запрошую всіх бажаючих до аналогічних дій щодо пізнання існуючого досвіду, наукових знань, аналізу практичного результату і всього дотичного в дослідженні вищезазначеної теми.
Одразу зауважу, що і сам буду та інших підтримаю у подоланні різних  ідейних та ідеологічних стереотипів і фобій: для роздумів та дискусії важить думка та її обгрунтування, а не особисті симпатії чи антипатії або щось подібне.
Додатково хочу зазначити, що цю працю я розпочинаю в переддень визначної події: відзначення 6 листопада 2011 р.  величного ювілею - 200 років з часу народження Маркіяна Шашкевича, священнослужителя, якого поправу називають "Будителем української духовності".  Спочатку я думав саме цій людині та ювілейній події присвяти наступне дослідження, але вирішив, що проминулі 200 років були тим жертовним шляхом багатьох і багатьох пробудженних Маркіяном Шашкевичем до свідомості українців, щоб відбулись ці вагомі 20 років Української Соборної Самостійної  Держави.
Тепер для нас головне завдання: гідно продовжити розпочате!

Богдан Гордасевич
5 листопада 2011 р.
Львів - Рясне

Подальший план чітко ще не визначений, але найперше хочу обговорити кілька історичних та наукових праць, які вважаю основоположним, зокрема

1 "Історія Русів"
2. "Маніфест Івана Мазепи"
3. Політологічна теорія держави.
4. Історія політичних та правових вчень.
5. Фактична і політична економіка України.
6. Політична історіографія України.
7. Соціальна структура сучасного українського суспільства.
Тощо...


Вишкіл Свободою


(Вступ 2)

епіграф
«Без свободи не буває справедливості, а без справедливості не потрібна свобода» 

Жорж Дикий

Тандем свободи і справедливості є найнеобхідним початком всякого суспільного буття, як на мою думку. Причому якщо свобода несе більше фізичної складової як реального змісту осмислення стану свободи, то справедливість є виключно психологічною, отже суб'єктивною величиною, тобто не має чіткості визначення.
Вважаю тому за потрібне розставити смислові наголоси стосовно змісту понять «свобода» і «справедливість», щоб можна було далі вибудовувати всі принципи і схеми суспільних взаємовідносин як я їх собі бачу.
Свобода є фізичним станом людини за яким вона повноправно розпоряджається собою в максимальній величині. Свобода означає право людини на власний розсуд вчиняти дії і особисто нести відповідальність за їх результат. Одночасно свобода потребує фізичної самодостатності особи, тому що свободи, як «просто свободи» - не існує. Людина, яка не має засобів для життя як фізіологічного існування  - не є індивідуум в стані свободи, бо вона знаходиться в умовах необхідності суто фізичного виживання. Не думаю, що це потрібно детально доводити на прикладах, тому обмежусь цитуванням Оруєла: «Кожна людина повинна спершу наситити тіло, а вже потім потурбуватись про душу. Це є не порядок цінностей, а послідовність задоволення потреб»
Для нормального суспільного ладу основою з основ є забезпечення кожної людини мінімальним рівнем фізіологічного життя, тобто харчуванням, одягом і житлом. Не має права бути стану, коли хтось не має можливостей поїсти, не має в що вдягнутись і переночувати у нормальних умова - все це має бути безкоштовно, як гарантована норма свободи. На моє тверде переконання сучасне суспільство достатньо розвинеуте, щоб гарантувати цей фізіологічний мінімум кожній людині не залежно від її суспільних функцій. Головне, якщо люди не поводяться як суто антисоціальні, тобто як злочинці. В наш надіндустріальний час, коли існує постійна проблема безробіття як надлишкова кількість робочої сили, для суспільства є можливим задовольняти мінімальну фізіологічну потребу певного прошарку людей навіть якщо вони не бажають заробляти собі на життя. Тобто я проти тези «Хто не працює - той не їсть», бо обов'язкова трудова повинність в СРСР (і не тільки там!), як свідчить історія, красномовно показало, як можна імітувати роботу і нічого не виробляти.
З іншого боку система так званого «ринкового капіталізму» непогано демонструє протилежну тезу: як можна працювати самовіддано на всю силу і при тому мало що одержувати від результатів своєї праці. Таким чином свобода в суспільстві повинна мати обов'язкові гарантії «права на життя» як щоденне забезпечення фізіологічних потреб і захисту, а по-друге - гарантований значний дольовий заробіток від результатів праці.
Про капіталістичні відносини типу вільної ринкової економіки або узагальнено - бізнес, існує влучне визначення, що «Бізнес - це законне привласнення чужих грошей». Власне умовною законністю бізнес і відрізняється від незаконного грабунку, де теж йдеться про привласнення чужих грошей, але якщо брати за глибинним змістом, то будь-яке привласнення чужих грошей є злочином. Будь-яке!
Знову таки немає потреби вдаватись в тонкощі теорій солідаризму або комунізму тощо. Варто зафіксувати прості зрозумілі тези, що для особистої свободи кожного в суспільстві не має бути ні бідних, ні надбагатих. Зараз існує вже поняття «мінімальний прожитковий рівень», але хто за тим пильнує, що людина бідує?
Таким чином «свобода особи» є фізична сукупність соціального забезпечення і захисту кожної окремої людини в мінімально-достатньому вигляді Це той стан, коли людині можна починати вирішувати самому: як жити і що в житті робити або ні. Звідси розпочинається сфера суб'єктивного, яке узагальнює поняття справедливості. Сюди входить як обов'язкове і «недоторканість особи», і право на рівні можливості у навчанні та праці тощо.  Звичайно і зрозуміло, що далі йде складна «Гра Долі», як і надскладна суспільна структуризація - це так і має бути! Ніхто не збирається гарантувати переможного фінішу для всіх, але більш-менш рівних умов старту в житті і справедливих умов змагання забезпечити можна і треба. В першу чергу це гарантує державна правоохоронна структура, яку не даремно часто називають ще як сфера Справедливості.
Зміст слова «правоохоронець» більш ніж прозорий: охоронець права!  Справедливий охоронець, а не те, що ми маємо зараз в Україні. Не буду всіх наших правоохоронців і в міліції, і прокуратурі, і в судах тощо обзивати хабарниками і гадами, але в загальній суспільній думці переважає негативи над позитивами стосовно наших правоохоронців і це перша й головна проблема. Неможлива правова держава, де охоронці права є найпершими його порушниками. Вони створили з  себе якби «касту недоторканих», яких закон переважно не стосується. Рідко-рідко бувають винятки, коли вже як Зварич «по-беспределу» чуда творить - тих прибирають, але ж основна маса правоохоронців в Україні забезпечує свій добробут м'яко кажучи «не дуже чесно».
Висновок з усього сказаного такий: щоб мати можливості для прогресивного вишколу свободою як окремої особи, так і суспільства загалом, нам потрібна в державі достатня соціальна захищеність і справедлива правова система.
А що зосереджено у понятті «Вишкіл Свободою?» Це означає, що кожен може робити вчинки виключно за власною волею, а не з примусу в різних його варіантах, а тоді отримувати свій результат за зроблені вчинки, як позитивний, так і негативний.
Все сказане є дуже узагальненим, але допоки ми не визначимось з таким поняттям, як головні принципи суспільного життя, концепцією та її філософією - рухатись в плані деталізації просто безглуздо. Принципи Великої Французької Революції були «Свобода! Рівність! Братерство!», а філософією теза «Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини»
Філософія Жовтневої комуністичної революції було: «Грабуй награбоване» та «Хто не працює - той не їсть!», а результати наглядні: багачі дограбовують награбоване, а хто працює - той і голодний. Злочинні тези можуть призвести тільки до нових ще більших злочинів, але то вже окрема тема.
Людина нового часу має хотіти в першу чергу двох простих речей: Свободи і Справедливості. Все інше - як сам спрацюю і як повезе. Тобто основа з основ: покладатись на власні сили! І тут не йдеться про «надлюдину» з Ніцше, а просто йдеться про бажання людини хотіти прожити життя як нормальна людина: чесно і щасливо, чого і собі бажаю хоч трошки, а то щасливо виходить, а ось інше - не дуже. Умови сучасного життя не дозволяють бути чесним, якби того не хотів і не старався, але і це вже окрема тема.

З повагою до всіх, хто читав і дочитав, а потім ще й відгукнувся.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне


Сучасне вагітне майбутнім

 Вельмишановне панство з блогерів і всіх інших, хто читає чи проглядає мої дописи тут або деінде, - як я вже зазначав в минулому, я використовую цей ресурс просто для оприлюднення своїх матеріалів. І все! Мені тим Інтернет і цікавий, що я можу розмістити що хочу і забути, тобто не думати як далі донести думку суспільству - вона вже є доступна для всіх бажаючих, отож можу спокійно рухатись далі.

Далі буде Майбутнє і мене турбує, яким воно буде. Маю тверде переконання, що в житті нічого не відбувається просто так спонтанно: все має певний збіг сукупних обставин, серед яких можливі випадковості, але спільний знаменник всеодно буде закономірним. Не буду зараз обтяжувати всіх прикладами і доводами - їх безліч. Хочу сказати про інше: я викладаю свої знання і роздуми тут для спільного використання всіма, хто того забажає - ото і все.

Також хочу зазначити, що я не претендую на те, щоб бути найрозумнішим за всіх - а навіщо воно мені? Мій імператив дії походить з іншого: якщо я втаємничую свої розумові знахідки в собі через завищену самокритичність, то зроблю зле, бо не мені вирішувати, що є насправді мудре, а що - не дуже.
Все вирішуєте ви, мої читачі. Знайдете собі цікаве і корисне - добре, але як не станете читати - теж не пропадете, як і я не пропаду з того.
Я дуже полюбляю притчу про сіяча, що розкидує зерно, але в кожної зернини своя доля і не кожному зерняті дано прорости і вирости до повноцінного колоса.
Як ще люблю повторювати іншу сентенцію: - Якщо врожай поганий - всеодно треба сіяти знову і знову.
Моя робота як я її вбачаю: засівати думками українські інтелектуальні грунти. Я плекаю УКРАЇНСЬКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ЕЛІТУ МАЙБУТНЬОГО.  Придумав для цього віртуальний проект Соціальна партія України "Гарт" (СПУ "Гарт") - з тим і буду рухатись далі.

З повагою - Богдан Гордасевич.

Оскільки інтернетресурси не є певними тривалістю, то прошу все довільно копіювати, зберігати і розповсюджувати за власним бажанням.

15:37 13.07.2012


Соціальна партія України «Гарт» (СПУ «Гарт»)

Історія і філософія задуму як його вбачаю я, Богдан Гордасевич.

Всім відома формула ринку: попит народжує пропозицію. Але що є первинним? Ясно, що пропозиція, бо інакше звідки має виникнути попит на те, чого нема. Інше питання, наскільки пропозиція є актуальною, щоб мати попит.
У даному варіанті є просто пропозиція створити партію нового характеру, а саме таку, яка не виражає інтереси окремої верстви суспільства, але є універсальною і об’єднавчою інтересів всіх членів суспільства. Яким чином це можна зробити? От над цим і спробуємо задуматись.
Нормальне вільне суспільство в демократичній державі характеризує його багатошаровість і розпорошеність інтересів людей на противагу тоталітарним чи монархічним державам, де все уніфіковано під певний ідейний стандарт керуючої влади.  І що цікаво: кожна влада своїм основним критерієм існування й панування виставляє добробут народу як своє головне завдання, але майже завжди то є облудою для самої влади і бідою для людей.  Проблема в тому, що не можна ощасливити кожну окрему людину без врахування її суб’єктивної волі інакше, аніж надавши їй свободу вибору в тому пошуку особистого щастя. Свобода - це є право вибору! Вільного і розмаїтого. І особистого!
Ось чому я вважаю за можливе і навіть необхідне творити суспільство з різних ідейних форм співжиття позитивного характеру, тобто щось приблизно як у Давній Греції, коли міста-поліси мали свої порядки, тільки, зрозуміло, в осучасненому варіанті. Далі можна буде деталізувати, але наразі зупинимось на цьому. В принципі теперішні державні федерації досить непогано демонструють варіантність місцевих норм співжиття.
За своїм задумом Соціальна партія України «Гарт» (СПУ «Гарт») - це партія інтелекту, отже в ній можуть бути люди різних соціальних груп від бомжів до олігархів, хоча в результаті діяльності цієї партії не повинно бути не бомжів - ні олігархів, як взагалі повинно зникнути протистояння типу експлуатованих та експлуататорів, соціальні антагонізми і глобальні конфлікти. Все це не є якоюсь нездійсненною мрією - світ неухильно до того йде, а я просто конкретно обумовлюю цей процес.
Інше питання, що для виникнення об’єднання потрібно мати в достатній наявності що об’єднувати. Якщо за рівень інтелекту брати показник, який наявний зараз у Верховній Раді України згідно діяльності народних депутатів, то він занадто низький, щоб йти туди з партією інтелекту.  Ще важче, щоб таку партію оцінили виборці, які більше полюбляють обирати різноманітних «гречкосіїв», а не таких, які кажуть просту правду: щоб мати - потрібно працювати. Задурно тільки ярмо видають. Одним з моїх особистих розчарувань під час процесу відомої «горбачовської перебудови», яка призвела до розвалу СРСР, було усвідомлення наскільки нікчемна інтелектуальна потуга є у всій нашій країні, особливо провідній верстві, якою на той час була компартія СРСР. На мою думку тільки це стало першочерговою причиною розвалу держави СРСР - убогість інтелекту починаючи від найбільш елітного апарату КДБ і до низу по всіх структурах партійних і державних. Якщо комусь здається, що я не правий, то після того, як він перехреститься і буде й далі так вважати, тоді най спробує і спростує мої закиди. Зокрема, коли мені говорять, що розвал СРСР має зовнішні причини типу дій ЦРУ чи масонів, то прошу ласкаво вказати, де були наші розумники, які все оте підступне дійство прогавили? І т. д.
Особисто я був в часи перебудови Горбачова його прихильником, як і був проти розвалу СРСР, тобто не надто переймався ідеєю повної незалежності України. І думаю будь-яка розумна людина була б проти руйнації того громадного соціально-економічного комплексу, який вже склався в СРСР, якби вчасно було реформовано політичні важелі суспільного буття, але не вистачило на те розуму - однозначно. Спробую пояснити, як би мало бути тоді на мою думку. В Радянському Союзі була спотворена система влади, яка була зосереджена фактично в абсолюті у структурі компартії як єдиної партійної сили в державі, а інші державні органи були чисто номінальні за значенням десь як дублери. Від такого «сумісництва» економіка в СРСР ставала суцільним волюнтаризмом-самодурством, а ніякою не плановою та розумно скерованою, через що і зайшла в повний ступор і «штопор», з якого так і не змогла вийти. Китай зумів завдяки інтелекту Ден Сяопіна, а ми - ні. Хоча сам задум був правильний, але коли Горбачов почав свої реформи з того, що став передавати всю владу від компартії до виконкомів рад різних рівнів, то єдиною формою збереження керованості країною стало масове переобрання чиновників компартійної номенклатури до всіх рад і їх виконкомів. Але при тому громадна інфраструктура державного керівництва через партійні ланки виявилась спустошена і тим автоматично зліквідована, замість того щоб всіма засобами треба було намагатись її зберегти і надати нової форми дії, а саме перетворити їх на осередки інтелектуальних штабів перебудови, своєрідні мозкові центри без ідеологічної упередженості. Тепер через 25 років я вже розумію наскільки це було малоймовірною задумкою, хоча і гарною: як виявилось, у СРСР не було  не тільки сексу, але й інтелекту, тобто через відсутність інтелекту не було і сексу.  Десь так.
Одночасно варто звернути увагу, що комсомольська організація в Україні зробила спробу подібного переформатування своєї структури і створила обласні так звані «ресурсні центри» за рахунок своїх коштів та майна, але вони себе абсолютно не проявили як прогресивні осередки, тому що займались виключно поглинанням різноманітних грандів й подібних програм, або легалізацією грошей в якості конвертаційних центрів тощо. Один комсомольський  за генезою Центр Разумкова діяв глобально в інтелектуальній сфері, проте і він скорше перетворився у соціологічну службу, а не потужний центр прогресивних ідей. Таким чином в Україні, як і в цілому по СРСР, кількісно значний прошарок освіченого люду не перейшов у якісний формат - це варто визнати.
Тому перші 10 років в Україні пішло на встановлення хоч якоїсь подібності до державного апарату й влади. Можна нагадати, що в Україні вже на цей час відбулось коло 12 змін державного устрою кардинального характеру, а різних малих переподілів влади - не зрахувати. Тому не дивно, що після скасування Конституційної реформи 2004 року без легітимного затвердження іншої Конституції, навіть відновленої, ми живемо в позаправовому полі, не кажучи, що фактично жоден закон чи постанова Верховної Ради України не була прийнята конституційно, тобто щоб всі голоси депутати виявляли особисто і безпосередньо під час голосування. Голосують карточки депутатів, але не їх власники, причому це робиться публічно, то кого ми такою законотворчою діяльністю дуримо окрім самих себе? Де тут розум й інтелект? Нема.
Друга важлива річ: для кого визбирувати перла інтелекту? Особисто я ніколи не погоджусь з поділом суспільства на провідну правлячу еліту і сіру масу з обивателів. Який сенс у найвидатнішій еліті, яку не може зрозуміти народ? Ніякого. Перли не розкидають перед свинями. Тобто еліта повинна мати розуміння у масі людей, щоб продуктивно керувати нами як свідомою соціальною сутністю, а не стадом худоби. І знову натикаємось на парадоксальну ситуацію, що начебто цілком освічені люди діють абсолютно всупереч розумній логіці.
Для прикладу, на нашому виборчому окрузі 117 в Львові двічі підряд обирали в народні депутати відомого ультрас-дисидента Степана Хмару виключно тому, що він «морди комуністам б’є».  Коли ж у Львові почали масово закриватись великі виробництва, якими керували оті самі комуністи - тільки тоді люди почали задумуватись чи правильно вони чинять. Дивна політична деструкція мислення навіть наче розумних людей з науковими званнями мене завжди дико шокувала, бо раціональний зміст справи постійно поступався перед особистими ірраціональними й суто суб’єктивними бажаннями. Виключенням з правил був хіба що тільки Ігор Юхновський, але один він в полі не воїн. Ясно, що не морди комуністам треба було бити, як завдання №1, а шукати виходів спільно з кризової ситуації після розвалу СРСР і наявної економічної стагнації в Україні. Прогавили ми цей момент державного єднання і тепер маємо антиукраїнську буржуазну еліту з колишньої партноменклатури, яка абсолютно антинародна й антидержавна за своїми устремліннями.
Моя позиція на період 1991 р. була проста і однозначна: починаємо з чистої сторінки, з повного нуля незалежно від того хто і ким був до цього часу. Так: повна і всеохоплююча амністія всім комунякам, комсомолії, номенклатурі та кедебістам з усіма їх стукачами – прощення в ім’я розбудови Української Держави. Міг би сказати, що на жаль, мої ідеї не були актуальні, однак не скажу, тому що життя пішло більш складним і розумнішими шляхом. Саме так: розумнішим. Потрібен час, щоб відбулась психічна переміна в масовій свідомості соціуму, який за своїм головним принципом надзвичайно консервативний, що і добре. Спрацював принцип: «Біда вимучить – біда й виучить!»
Не буду викладати та аналізувати всі процеси, які пройшли в Україні за часи панування президентів Кравчука – Кучми (двічі) – Ющенка – Януковича, але скажу одне – всі вони були дуже корисними для нас всіх, бо ми пройшли важку і важливу школу від рабів до свідомості вільних людей. Пройшли всі: і хто хотів, і хто не хотів бути вільною людиною, але мусів нею стати. Будемо відверті: Україна свободи не завоювала – нам її нав’язали через розвал СРСР в першу чергу за ініціативою Росії. І скажу, як на мене, на той час це було дуже мудре рішення державників Росії: скинути баласт і виплисти з економічної кризи позбавивши з себе відповідальності за всі союзні республіки, перед тим викачавши через  Ощадбанк з них всі грошові ресурси. План розвалу СРСР був оприлюднений урядом Росії на чолі з Сілаєвим ще у 1988 році! Зверніть увагу: за 3 роки до фактичного розвалу СРСР, в якому вже ніхто не сумнівався! Більше того, знаю інформацію, що коли 1980 р. помер голова кабміну СРСР Олексій Косигін, то Леонід Брежнєв запропонував цю посаду Володимиру Щербицькому, першому секретарю ЦК компартії України, але той відмовився! Відмовився! І сказав щиро чому саме це зробив своєму помічнику: «Цю махіну вже не витягнути – воєнка все з’їла»
Рекомендую, щоб не було сумнівів, прочитати чудову за своєю об’єктивністю книгу Нурсултана Назарбаєва «Без лівих і правих» – розвал СРСР є передусім внутрішня причина цього державного утворення, а не суто зовнішня провокація, як це багато хто намагається подати. Не смішіть цапа: агресії проти Росії 1918 – 1920 та 1941 – 1944 років були куди глобальніші – і Російська імперія встояла! Тож ні ЦРУ та США з своїми сателітами тому винні – виключно зсередини прогнило все в СРСР. Але нас цікавить інше: свободу нам нав’язали буквально давши копняка під зад! Не тільки Україні, а всім так званим союзним республікам включно з Прибалтикою,  бо невже хтось має сумнів, що якби могли втримати – то б відпустили? Щоб отак хутко пішли з Східної Європи, якби могли далі утримувати війська й уряди цих країни? Я особисто в те не вірю, що добровільно за власним бажанням Михайла Горбачова. Криза економічна і соціальна в СРСР за часи так званого «застою» набула настільки глобального характеру, що можна подякувати Горбачову та Єльцину, що все ще досить гарно пройшло з тим розвалом.
Менше всього я також вірив у швидке процвітання України після того, як вона з колонії стала незалежною державою. Просто знаю з історії, що ніколи, наголошую: ніколи не траплялось такого, щоб колишня колонія швидко ставала прогресивним мобільним державним утворенням – на все потрібен час. Держава – це надскладний соціальний формат суспільного буття, тому це все одно, що вірити у побудову великого міста всього за кілька років. Неможливо таке: ні Мадрид, ні Санкт-Петербург, ні Бразилія, ні Астана не будувались за коротку мить, а що вже казати про державу. Зауважу, що дуже не люблю, коли починають про Україну казати з погляду порівняння з іншими країнами як Прибалтійські чи Грузія – це абсолютно не співвідносні порівняння, як не можна порівнювати гарний хутір чи містечко з великим містом-мегаполісом – це надто різні речі. Україна – величезна держава, найбільша в Європі і розбудова її досить складний процес, який ми тяжко-важко проходимо й долаємо.
І ще хочу зауважити на одному важливому моменті, який часто використовують в політичних процесах, що ось це наче «єдиний та останній шанс» кудись там вийти чи все врятувати тощо. Коментар може бути тільки один: «єдиний та останній шанс» це може і так, але виключно для вас, хто про це галасує та репетує, тоді як для України все це просто епізод історії людей, що живуть в цей час на її землі. Були до них інші, як дасть Бог – будуть інші й після них. Україна – це земля, де ми гості і дещо паразити. Думаю, це варто сказати кожному, як і усвідомити кожному! Тому що це головна причина, яка дає мені заспокоєння від того, що життя складається не зовсім так, як би мені хотілось. Власне весь проект Соціальної партії України «Гарт» присвячено тому, що я хочу з одного боку зібрати важливі матеріали як базові для того, щоб виразити яким би я особисто хотів побачити Українську Державу: – Державу честі, спільної справедливості і благополуччя. Мрія? Звичайно. Але ж мрії мають властивість здійснюватись! Особливо, якщо мрія стає масовою.
По-друге, моя ідея дії досить проста і її назва «Мозковий штурм» – це процес, коли люди з певним рівнем ерудиції та досвіду, збираються задля вирішення конкретних проблем і висловлюють всі можливі способи їх вирішення включно до найдивніших. Головне в цій дії хотіти вирішити проблему, а не прославитись особисто, отже не потрібно бути весь час мудрим і логічним, постійно слідкувати за власним реноме. Не кажучи вже про особисту вигоду, що так процвітає в лже-«мозкових штурмах» сучасних народних депутатів ВРУ, як і всіх інших депутатів місцевого рівня по всій Україні.
Соціальна партія України «Гарт» має постати з мережі осередків «інтелектуальних штабів» місцевого рівня з відповідним делегуванням своїх обраних представників до вищих рівнем інтелектуальних об’єднань. Така партія не потребує масового членства, тому що головним в її діяльності є продукування інтелектуального процесу як ідейної константи, і який добровільно підтримується або ж ні суспільством – це основа діяльності СПУ «Гарт».
Принцип простий: розумні люди завжди знайдуть порозуміння. Дурні ж завжди знайдуть причину посваритись.
Так само спокійно можна одночасно (!) діяти і власним шляхом без участі в СПУ «Гарт» – тут якраз важить оте Шевченкове «єдиномисліє подай», а не структурна підпорядкованість. Кожен повинен зрозуміти: які ми – така і Держава! Інакшого не буває. Будуймо державу через себе, свою дію і свою волю!

З повагою – Богдан Гордасевич
http://blog.i.ua/community/1925/1034006/
9 липня 2012 р.



Що головне? Національна ідея? То прошу!

Коли я почув від правлячого на той чес президента України Леоніда Кучми слова, що "національна ідея не спрацювала" і що з саме того всі наші біди, то коментар був один: це на тобі, убожество, жодна ідея не спрацювала: ні комуністична, ні соціалістична, ні тим більше – націоналістична! Бо для кожного нормального патріота України було ясно, що національна ідея попереднього періоду спрацювала! Спрацювала у своєму абсолютному об’ємі! Спрацювала повністю!
Що головним було для нас, українців, раніше? Щоб постала Українська Самостійна Соборна  Держава  - це було національною ідеєю багатьох поколінь для українських патріотів і це сталося  24 серпня 1991 року!
Якою є українська національна ідея від того видатного часу? Ясно теж цілком однозначно: національною ідеєю відтепер є РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ!
Так і тільки так! На теперішньому етапі для України національна ідея полягає в одному: у реальному процесі розбудови української державності! Що для цього потрібно в першу чергу? Однозначно найголовнішим є громадянська єдність. Єдність і ще раз – єдність! Мобілізація інтересів основної кількості громадян України довкола ідеї побудови міцної суверенної світової держави. Мобілізація більшості українських громадян без уваги на їх національну приналежність. Тобто маємо національну ідею при відсутності нації-гегемона, яка її впроваджує? Так! На моє тверде переконання, в сучасному світі у функції держави не повинно входити питання національної політики взагалі, подібно до релігійного відокремлення всіх взаємозобов’язень. Обов’язок держави є міграційна і трудова політика, але ніяк не національна. Комусь дивно? Для когось обурливо? А я вважаю, що надання найменшої національної преференції одному породжує негативне ставлення у всіх інших націй і народностей, а це роз’єднує і послаблює громадську спільноту.
Ставимо питання: що потрібно українцям? Чи українцям потрібно, щоб вони законодавчо були виділені в окрему вищу національну касту в Україні, чи їм потрібна економічно сильна, стабільна державність? Ясно що вибирати треба або одне, або друге. Я обираю сильну і стабільну державу,  а тому твердо переконаний у тому, що в Україні ні українській, ні жодній іншій нації не повинно надаватись будь-якої державної підтримки або щось інше, окрім загального законодавчого захисту, чинного в міжнародних обширах всього світу.
Обов’язкове знання української мови для всіх громадян України не є і не може бути темою національного приниження, бо на території України це є мова міжнаціонального спілкування, як в кожній суверенній державі світу нею є мова домінуючого етносу. Вводити законодавчо в Україні мовою міжнаціонального спілкування російську як другу офіційну є просто абсурдом і прямим шляхом до деструкції всього державного управління. А ще більше: прямим шляхом до розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Повторюю і наголошую: всі національні та мовні питання мають вирішуватись тільки на рівні місцевих громад без втручання вищих державних інстанцій, якщо рішення місцевих громад не виходять за межі їх повноважень. Хочуть ввести у себе на місці дві чи три, чи пятимовність  тощо – прошу, але все виключно власним коштом місцевої громади. Все. Крапка. Тема вичерпана.
Стосовно української нації, як автохтонної, то для неї головним є припинення багатовікової дискримінації з боку різних окупаційних режимів – це найголовніше! Відтепер є всі умови для самовідродження української нації навіть без режиму державного стимулювання щодо того. Обійдемось! Єдність України нам важливіша!
Відтепер головною національною ідеєю для України у ХХІ столітті є жити в Україні як повноцінний законослухняний громадянин держави і наполегливо працювати на свій особистий добробут і, відповідно, - державний, через сплату податків і творення національного прибутку. Ну а якщо є в тому емоційна потреба: бути щирим патріотом України, не залежно від національності. Все. Заможна Україна – найкраща країна! Це і є наша національна ідея  на теперішній час.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
      
 Додаток до теми з думок і висновків під час обговорення цієї доповіді.

1. Головним є, щоб всі, хто працює на державних посадах й отримує платню з держбюджету України, досконало володіли українською мовою і вживали її під час виконання державних обов’язків. А ще вся документація має вестися виключно українською мовою без винятків, щоб не виникало колізій різного тлумачення і плутанини в діловодстві та законодавстві.
2. Знання мови іншого народу вказує на повагу до нього з боку мовця, навіть якщо він володіє мовою недосконало. Коли кажуть, що хочуть краще пояснити свою думку, то повірте – це краще зробити мовою слухача, якому серце підкаже все, що не стало зрозуміло розумом.
3. Також загальновідомо, що знання мов є одним з показників інтелекту людини. Тому коли я чую, що людина понад 10 років прожила в Україні або взагалі народилась і жила постійно тут, але не володіє українською мовою, то для мене автоматично це стає ознакою духовної та інтелектуальної убогості особи, особливо якщо це якийсь «купка в ямі», тобто носій наукового звання, політолог чи ще якийсь гуманітарій з елітної спільноти. Своє спілкування з такою особою я намагаюсь звести мінімально в часі, чому дуже допомагає кнопка виключення теле- і радіопередач. Це не означає, що я не реагую подібним чином на різні бздури українською мовою, але принаймні тут є більша часова затримка. А, наприклад, я ще нічого не знаю про діяльність нового російського посла в Україні п. Зурабова, але те, що він вивчив українську мову в мене особисто викликає наперед вже повагу до нього і однозначний респект.
4. В української нації органічно нема від природи бажання домінувати і звеличуватись над іншими народами, про що свідчить вся наша історія і багатовікове мирне співжиття з багатьма національностями. Для українців головне є: ви нас і  наше не чіпайте! Це добре видно з вірша-звернення до братів-слов’ян http://blog.i.ua/community/1925/395879/
5. Нарешті, питання розвитку української національної духовності. Я категорично проти того, щоб якийсь маловідомий чинуша-держслужбовець визначав, що є духовним і потрібним українцям, а що – ні, і відповідно, на що він дасть державні (тобто наші з вами!) гроші чи не дасть. Тобто я проти прямої фінансової державної діяльності чи якоїсь підтримки в цьому питанні, а за якнайширшу участь громадськості. Хочеш розвивати українську культуру і духовність – давай сам своїми грошима стимулюй цей процес! Купуй українські газети, книги, музику, фільми, етновироби ну і все інше.




ТРИ НАВІЩО?

Перша думка в кожної розумної людини є запитання:  - А навіщо це мені?
Далі йде логічна послідовність: - А навіщо це ініціаторам справи?
І нарешті: - А для чого це все взагалі світу і людям?

Відповім спершу за себе: особисто я не мав і не маю бажання робити політичної кар’єри, проте був завжди задіяний в різні громадсько-політичні події, зокрема був серед членів Демократичної партії України, яка стала чи не найпершою з легально створених та зареєстрованих в Україні політичних партій після довготривалого монопартійного панування комуністичної партії. З того всього життя зібралось багато напрацювань і думок, які залишаються не зреалізованими, а хочеться їх з особистих надр "видати на гора", як кажуть шахтарі.
Ще одна причина: я користаюсь доброю порадою розумного чоловіка, який сказав, що коли не знаходиш того, що тобі подобається - бери і твори його сам! Власне цим я і займаюсь: намагаюсь створити ідеологічну платформу новітньої соціально-політичної сили. Новітньої! Тому що коли мені про сучасність починають говорити з позицій Дмитра Донцова або Карла Маркса, то я мушу робити зауваження: - Панове, це все треба знати як історичну ідеологічну цінність, але не більше, бо то ідеї ХІХ і початку ХХ  століть, а зараз йде ХХІ століття з надзвичайно інакшим базовим комплексом соціуму і його буття.
Тепер, для чого це потрібно комусь? То вам вирішувати особисто чи приставати до подібного ідейного спрямування і соціального поступу - чи ні. Особисто мене сучасна політично-соціальна клоунада і несправедливість злостять, тому і берусь робити щось нормальне і закликаю приєднуватись "словом і ділом", причому визначальним є діло і його результат! Бо є досить і досить таких, що можуть критикувати чи радити, як і бути наддіяльними на словах, без наявних результатів. Мене такі помічники не цікавлять. Спершу слово, тоді діло і результат - ось тоді і шана.
Для чого це потрібно світу і людям? У нас в Україні, і не тільки у нас, багато політиків люблять закликати до єдності, але майже завжди та єдність має суто фізичну величину: єдина сила, яка об’єднує багатьох в потужну партію чи щось подібне. І центром того єднання кожен з політиків уперто вбачає тільки себе, як най-наймудрішого і найдосконалішого з усіх можливих. "Вірте мені і ви побачите, який я видатний!" З того всі соціальні помилки і проблеми, тому що не повинен цілий соціум залежати від одної єдиної людини, навіть якщо вона дійсно геніальна. Значно продуктивніше об’єднання навколо Ідеї. Людина може померти і щезнути вмить, тоді як ідея ніколи миттєво не зникає.
Єднання в ідейній площині найкращий формат мобілізації зусиль спільноти, коли кожен стає свідомим свого чину і вчинку, а не є просто виконавцем розпоряджень мудрого чи й не дуже мудрого керівництва.
Соціальна партія України "Гарт" має своїм завданням створити новітній ідейний потенціал соціального буття, як і соціоформат простого індивідуального життя виходячи з сучасних реалій трансглобалізації світу і космічних перспектив людства. Як на мене, то є досить важливо для світу і людей.


Богдан Гордасевич
18 черевня 2012




Держава і ми

При нещодавньому вшануванні пам'яті жертв Голодомору 1933 року в Україні було багато сказано про цей голод як штучний і як свідомий геноцид українського народу. Тобто причиною голоду 1932-1033 років були не природні катаклізми, а організовані свідомі зумисні дії конкретних груп людей, які призвели до виникнення голоду і великої кількості жертв посеред мирного населення від примусової голодної смерті.
Варто пригадати такий факт з історії: коли в Нюрнберзі відбувався міжнародний суд над нациськими злочинцями, то багато хто з обвинуваченних заявляв про свою цілковиту невиновність, тому що одні казали, що виконували виключно накази, а їх керівники виправдовувались тим, що особисто вони безпосередньо в злочинах участі не брали. Тобто злочини є, а винуватих нема!
- Я нікого не вбивав! Нікого не катував! Жодної людини!- заявляли керівники нацистів.
- Я виконував тільки накази і вбивав та катував не за власним бажанням, а з примусу - інакше б мене вбили за непослух! То була безвихідна ситуація, тому я не винуватий!- кричали в своє виправдання виконавці злочинів.
Хіба це не правда? Чиста правда. Хто дорікне нашим хлопцям з України за участь у колишній війні в Афганістані і вчинені там вбивства та інші злочини? Ніхто, бо їх до цього примусила злочинна радянська комуністична влада. Але водночас вони вбивали або приймали в цьому участь, отже хто вони є наші "афганці": герої? злочинці? жертви? - визначити досить непросто. Принаймні нашим усім так званим держслужбовцям, а особливо - служакам силових структур варто добре подумати над тим, хто вони є: творцями добра і справедливості, чи механічними виконавцями наказів навіть злочинного змісту, як це було в часи Голодомору, а саме так було!
Як могло статись, що відбулись такі маштабні злочини проти людства? Де причина? Що обумовлює такий стан речей, коли одні люди винищують інших зовсім незнайомих їм людей просто згідно установкам певних логічних схем. Як полюбляють казати у бойовиках, коли вбивають друзів або знайомих: "Нічого особистого. Просто виконую свій обов'язок, бо робота така - вбивати"
Прошу кожного читача задуматись над цією темою і дати своє визначення основної причини і механізму творення подібних злочинів та зафіксувати результат, а вже потім читати далі мої роздуми і висновки щодо цього.
Що дозволило Сталіну винищити десятки мільйони людей у власній країні?
Що дозволило Гітлеру винищити десятки мільойни людей у багатьох країнах світу?
Що дозволяло і дозволяє навіть зараз нищити тисячі і тисячі безневинних людей окремим персонам?
Моя особиста відповідь проста і однозначна: цей злочинний механізм називається ДЕРЖАВА.
Розумію, що багатьох подібна позиція здивує і що багато хто з нею не погодиться, але в такому разі як я вже зазначав: прошу власним глуздом розібратись і логічно викласти своє бачення проблеми, його причинно-наслідкового механізму.
Мої особисті політично-історичні дослідження причин значної кількості глобальних трагедій та соціальних негараздів і прикрощів великих мас людей у суспільному житті різних країн різних часів призвело до висновку, що причиною цих проблем було і є існування механізму державних інституцій, в першу чергу - централізованого механізму примусу до покори і підчинення. Одною з головних базових функцій держави є насилля над кожною окремою особою суспільства.
Звичайно, що я не збираюсь спростовувати потрібність державного механізму як такого, але я категорично не погоджуюсь з його тектонічною побудовою в якості системи всеохоплюючого насилля під виглядом турботливого патронату і благодійного опікуна. Я дотримуюсь щодо державного устрою чіктої позиції: держава потрібна не для того, щоб створити людям земний рай, а для того, щоб наше існування не перетворилось на пекло. Тобто основною функцією держави є захистна - зовнішня і внутрішня. Не буду розписувати детально, бо розумному і так зрозуміло: щоб зовні країну захистити від агресії і в середині серед мешканців тримати правопорядок та забезпечити соціальний захист немічних. В певних межах узагальнено держава є виразником міжнародних і міждержавних відносин і регулятором правил внутрішніх загальнодержавних економічних відносин. Регулятором! Не диктатором, самодержцем чи довічним президентом у вигляді людини, а сублімацією певних повноважень при постійно змінному факторі участі персоналій у державному функціонуванні. Дещо зарозуміло сказано, але складні речі просто пояснити можна тільки недоумкам, а я не для таких пишу цей матеріал.
Уважні читачі мого блогу певно помітили мою зацікавленність темою Конституції, її формування і функціонування. Конституція для багатьох державаних устроїв є своєрідним каркасом, як скелет для людини, а всі інші державні деталі кріпляться вже до цього конституційного каркасу. Зрозуміло, що каркас конституції має обгрунтовано лягати на історичний фундамент держави і народу, бо як доводить життя, для прикладу, класичний європейський парламентаризм погано функціонує в східних ісламських країнах, де все одно набуває специфічних місцевих особливостей.
Подібна історична специфіка існує і для України, історичний фундамент якої поки що явно не співпадає з возведенним на ньому констутиційним каркасом, через що загальна будова української держави гіпертрофована і неповноцінна. Як вдало зауважив історик Карамзін стосовно російського законодавства часів самодержавстава: "Брутальну жорстокість російських законів компенсує їх повне невиконання". Подібна ситуація склалась і в Україні на теперішній час, де законодавче поле настільки безглуздо сформоване починаючи від Конституції і далі, що фактично його неможливо дотримуватись як належить, а тому держава тримається завдяки безкінечним комбінаціям позаправових зв'язків і приватних домовленностей наших громадян за допомогою одного із рушійних "правових" основ всього в Україні -  всезагальної корупції. В цьому плані ми дещо нагадуєм Великобританію, де нема формального основного закону типу Конституції і законодавства у нашому розумінні, але там набули формалізовану силу законів людські взаємовідносини, які ми називаємо "традиції" і які в разі судового розгляду є підставою для винесення певного судового рішення через порушення усталенних традиційних норм. По-суті в Англії та США кожне судове рішення стає нормою закону для майбутніх судових процесів.
Думаю, що хто живе в Україні постійно, тому важко назвати її "правовою державою" в повному розумінні змісту цього виразу. Ми дуже і дуже далекі від правової держави, звикли так жити і тому спокійно ставимось до будь-яких порушень прав і свобод в усіх сферах нашого суспільного життя. За прикладами делеко ходити не потрібно, хоча варто згадати, як брутально було знищено в Україні ігровий бізнес - одним розчерком владної руки, без попередження і компенсацій. І що? Хтось протестував? Але ж сотні тисяч людей опинились без роботи, бізнесмени понесли значні збитки - і тихо-тихо. Чому? А тому, що структури ігрового бізнесу моментально розчинились в іншому полі діяльності, переформатувались і продовжують жити не витрачаючи сил на правову війну з владою, тому що давно знають: в Україні хто влада - того і закон.
Свіжі приклади: Конституційний суд України не тільки переінакшив на діаметрально протилежне своє недавнє рішення з "неможна" на "можна" утворювати коаліцію більшості у Верховній Раді також з окремих депутатів різних опозиційних фракці - це ще дурниця. Своїм судовим рішенням Конституційний суд України створив факт конституційного перевороту і підмінив законодавчу і виконавчу влади, увівши своїм рішенням в дію Конституцію України взірця 1996 року. І всі мовчки це проковтнули як данність, хоча і малій дитині ясно, що рішення Конституційного суду про неправомірність змін до Конституції України взірця 2004 року дає підтаву тільки для перегляду причин порушення конституційності норм регламенту і їх виправлення, або відмови від тих змін так само конституційним шляхом через обумовлену процедуру. Суд не може приймати виконавчі постанови щодо змін у сфері законодовства - на це має повноваження тільки Верховна Рада України. Це по закону, якби він у нас діяв. А так...
Правовий нігілізм у недавніх виборах до місцевих рад - ще одна яскрава демонстрація нашого всезагального нехтування правом і етикою порядності. Про яку порядність можна говорити, коли нею демонстративно не криючись нехтують депутати Верховної Ради кожним своїм фальшивим голосуванням: депутати-кнопкодави вже обслуговують цілі ряди відсутніх депутатів - і все всіх влаштовує! Бедлам!
Ну а новації Податкового кодексу і ще цілого ряду законів, які прийняті народними депутатами ВРУ, є такими антинародними, що я пропоную позбавити слова "народний" стосовно всіх депутатів ВРУ.
Остаточну крапку в цьому правовому "безпределе" поставило ЦВК, яка відмовилась ропочати згідно діючої відновленої конституції  та оголосити чергові вибори до ВРУ - грубе цинічне порушення, але гарант конституції його впритул не помічає, як і фальшування депутатів процесу подовження собі терміну діяльності на два роки - "Не царське єнто дело"?
Як бачимо: в Україні немає жодної основополагаючої ланки державного устрою, яка б не порушувала Конституції та інших норм права у найбрутальнішій формі. Всі грубо нехтують правом. У тому числі Прокуратура, що так само "нічого не бачить і не чує".  От і дайте мені і собі відповідь: хіба цю "купу малу" можна назвати державою? Однозначно - ні. Тоді навіщо нам цей фантом держави?
Я не даремно розпочав зі згадування про Сталіна і Гітлера - вони обидва почали формувати свої тоталітаріні держави з такого самого правового державного хаосу, що був у Росії після революції і громадянської війни та у економічно і політично знищенній Версальським договором Німеччині. Звичайно, що я сподіваюсь на не тотожність цих аналогій з ХХ століття у ХХІ, але хто зна? Голод - не тітка, змусить до усього.
Не маю можливості чітко окреслити відповідь на питання "Що робити?" аби змінити ситуацію, але однозначно бачу шлях до позбавлення  системи державного фунціонування стимулів до авторитаризму шляхом децентралізації повноважень та функцій державних органів, як і припинення сходження всіх основних фінансових потоків держави у одному місці.
Починати потрібно з грошей: максимально заганяти їх у тіньовий оббіг в загальнодержавних платежах (окрім різноманітних корупційних "дарів" - це найкращий чинник руйнації централізованого держапарату) і максимально сплачувати на місцевому рівні як бюджети, так і працівникам (особливо в конвертах !) - тоді вони вас підтримають у час "Ч", а не будуть злорадствувати, як я чув щодо Ходорковським від колишнього батрака "Юкоса".
Також потрібно максимально переводити гроші у валюту, обналічувати вклади або виводити їх на збереження закордон. Процес певним чином неетичний і непатріотичний, але коли державні чинники і чиновники постійно займаються виключно грабунком своїх громадян, то відповідь має бути аналогічною. Не державні пільги і сприяння держчиновнкиків дали можливість підприємцям ці гроші заробити - не держчиновникам їх відбирати і ділити. Мене особисто дико бісить самозакохана впевненність багатьох податківців та митників, що вони наповнюють бюджет держави - повна брехня! Не може наповнювати бюджет той, хто нічого не виробляє і не заробляє, а займається виключно здирництвом, прикриваючись державними повноваженнями чинити насилля над людьми. Всі, хто одержує зарплати чи інші виплати з державного бюджету вже за цим одним фактом є державними паразитами, що живляться з чужої праці. Запам'ятайте це раз і назавжди, перш ніж вихвалятись. Огидно чути, коли чиновник  гонорово заявляє: "Ми збільшили виплати... Ми знайшли кошти на допомогу..." тощо, - то йому треба обов'язково нагадати, що це він робить не з власної кишені! Він є мухою, що сидячі на спині вола, заявляє: "Ми пахали". Чиновники роздають чужі гроші - не свої! Людські! Чиновники є простими посередниками і то дуже зажерливими та підступними, тому їх має бути мінімальна кількість.
Теза структурного опору власній державі потребує осмислення і опрацювання фахівцями бізнесу, економістами та юристами, чого я не спроможний зробити, як чистий літератор, тож прошу бажаючих долучатись до справи. Важливо не так руйнувати державу, як будувати іншу, свою державу! Потрібно вибудувати модель політично-економічного устрою України унітарної за формою і децентралізованою за змістом. Починати варто вже і негайно. Особливо це стосується класу дрібного буржуа, який вже почали притискати. Вірішуйте: чи вам добровільно ставати бідними рабами, як всі, або - борітеся і поборете.
І на завершення хочу пояснити всім в Україні сущим, що нам дістався прикрий ментальний спадок від радянсько-комуністичної держави, в якій нашому народу довелось перебути страшні 70 років: не люди живуть заради держави, а держава існує задля людей! Держава в нормальному своєму функціонуванні надає людям послуги, а люди їх оплачуюють у вигляді податків в межах своїх можливостей і об'ємах користування тими послугами. Багатий платить багато не тому, що він маєтний, а тому, що послуг від держави отримує значно більше за бідного по збереженню тих багаств - це причина більших витрат державі, а не наявність багатсва як такого. Наявність багатсва не є і не може бути провиною як такою, до чого нас привчила підступна комуністична ідеологія. Рівність в бідності - це тоталітарна рівність рабів! Вільна людина має бути заможною і з того - незалежною. І наша ціль збудувати країну, де є багаті, але нема бідних! І нема держави, як виключно системи насилля над своїми громадянами! Ось мета, варта наших зусиль, щоб бути здійсненою.


Богдан Гордасевич

Львів-Рясне

2011 р.


Націоналізм і анархізм - чи є можливим поєднання?

Одним з головних ідейних постулатів націоналізму є створення національної держави, тобто з домінантою в державі одного етноса, як в Польші - поляки, в Угорщині - угри (мадяри), Болгарії - болгари тощо. Звичайно там живуть й інші народи, але в загальному на окресліній кордонами території беззастережно домінує один етнос і це його (!) держава.
Відповідно з того будується державна структура та ідеологія: Польська держава піклується про добробут поляків, Угорська - угрів (мадяр), Болгарська - болгар тощо. І тут не виникає жодних протестних емоцій ні у кого, бо то є норма, то є правильна і розумна основа державного утворення - добробут титульної нації. Притому цей добробут держава забезпечує за рахунок праці власної титульної нації, а не за рахунок пригноблення інших націй і країн, бо то є вже державним форматом імперій і націонал-шовінізму, тобто - нацизму. Проте у різних етнічних вкрапленнях в таких національних державах не виникає питання, чому в цтому державному управлінні домінує саме ця нація, а не вони...
Отже бути націоналістом означає дбати про націю і державу, тобто це в науковому трактуванні є проявом альтруїзму, такою частковою жертовністю свого «Я» на користь національного «МИ», тобто держави. Як відомо, головним завданням держави є нормативно-регуляторна діяльність, тобто встановлення справедливих правил співжиття людей і суспільства в цілому.
Анархізм за своїм природним поняттям є домінатою егоїзму, коли власне «ego» є вирішальним у всіх вчинках людини: роблю те, що хочу, тому що я так хочу! Всі інші соціальні обов’язки є вторинними. Для анархізму будь-яке соціальне утворення від простої місцевої громади і аж до держави включно є скоріше ворогами, чим співдружніми формами життя. Одним словом, при анархізмі на особу не діє жодне зовнішнє зобов’язання чи примус у вигляді законів або прямих наказів - все це можливе тільки з середини особи! З свідомого особистого дотримання певних норм і правил у безпосередніх вчинках і вцілому в житті.
Чомусь таке опозиціювання анархізму до державних юридичних норм сприймають як стан беззаконня, сваволі, хаосу, руйнації і деградації. Тобто як суспільний регрес, а не прогрес. Я протилежної думки і спробую це далі довести.
Почну з простого і вельми наглядного: прошу вас озирнутись довколо себе, а потім поглянути на світ в цілому - ну і які враження? Є держави, є наддержавні світові організації, а порядку особливого в світі не бачимо, як і у власній державі. Закони є, але їх порушуння такі масові, що легше назвати цей стан «узаконенним беззаконням», аніж певним державним ладом, як демократія, олігархія, диктатура або монархія. Власне тому я давно насміхаюсь з противників анархії такими словами: «Панове, в Україні анархія вже давно, просто ви не хочете її визнати як факт нашого супільного життя! А не визнавати не означає не мати!»
Чого варте наше українське законодавство, де навіть народні депутати не розуміють головної функції законів, а саме: стала норма на тривалий період часу. А у нас як? Приймають депутати закон і майже одночасно починають робити в ньому «законні зміни і доповнення» - ну не абсурд? Постійна зміна законодавства, наявність законів, положення яких суперечать одне одному, або взагалі є антагоністичні - яка тут «логіка порядку»?  Що це за «правова держава», де в конституції чітко і неоднозначно сказано, що для громадян країни освіта і медицина є виключно безкоштовною, а далі законодавці виписують закони і нормативи оплати навчання та лікування тими ж громадянами - чи не абсурд?
Якими є головні засади життя наших людей? Визначальним є не державні інституції, а свій приватний статус і приватні зв’язки, абсолютно ніким не регульовани. В нашому соціумі людина фактично робить сама своє життя без якоїсь вагомої допомоги інших сторонніх чинників - хіба це не основа анархічного устрою? А більшість наших підприємств існує не завдяки державним нормам і правилам, але навіть навпаки виживає в супереч цим законам. Держава в сучасному варіанті українських реалій виступає по відношенню і простих громадяна, і підприємст не як законодавчий регулятор і стимулятор процесів розвитку та збагачення, а як класичний паразит. Власне тому стає зрозумілим, чому найзаможнішим класом в Україні стають не виробники і промисловці, а депутати, держслужбовці та правоохоронці.
Більше не буду розписувати наше життя - розумний сам побачить, обдумає, проаналізує і визнає...
Також не буду проводити теоретичні обгрунтування змісту анархізму та його ідейного і соціального застосування. Дисткусія з цих питань була детально і досить плідно обговорена в ХІХ - першій половині ХХ століть, тому можу порадити читати ті праці, хто зацікавиться загальною теорією питання анархізму.
Я хочу обговорити і розповісти дещо інше.
Коли починались  розмови про внесення змін до Конституції України, то я вирішим детальніше вивчити це питання, для чого узявся читати дуже цікаву книгу «История политических и правовых учений» - учебник для вузов под общей редакцией профессора В.С.Нерсесянца, Москва, 1998 р. Я уважно прочитав і опрацював цю книгу, навіть засів за реферат, але докінчувати його не стачило снаги. Проте розуміння предмету дало грунтовне, тому коли я дивлюсь на сучасне наше лже-законотворчість - розумію наскільки деструктивний процес правового розвалу і обвалу відбувається в державі Україна.
І відверто визнаю, що не знаю і не бачу якогось однозначного курсу на майбутнє, який би дав позитивні результати в розвитку нашого суспільства. Можливо, що це і добре - відсутність однозначності. Як, цілком можливо, що недолугість наших теперішних «державотворців» за минулі 20 років і багато віків до того дасть нам можливість перетворити сферу нашого соціального життя в дійсно в сферу позитивного добробуту громади і народного благополуччя.
Власне тому, коли я чую про необхідність жертовності громадян задля створення якоїсь там «сильної України, могутньої держави, світового лідера тощо», то сприймаю це дуже скептично і задаю просте питання: «А людям яка буде з того користь? З тої могутності та лідерства?» Що з того доброго було людям, що Російська та Австрійська імперії були світовими потугами найвищого рівня? А спочивший в бозі Радянський Союз був світовим гегемоном - ну і що? Голодомори, масові репресії, війни й інші безкінечні соціальні експерименти, що вартували трагедій життя сотень мільйонів (!) людей - задля чого? Щоб був якийсь там віртуальний фантом «сильна світова держава».
Як не мене - подібна ідеологія побудови розуміння добробуту людини як окремого громадянина тільки від того, що він мешкає у «найкрутішій в світі дережаві» є одною з найдурніших ідей. Тому якщо хтось вважає націоналізм як домінанту держави над особою, то я проти такого націоналізму. Моє розуміння націоналізму, як пріорітет людині! Це лад, де все в державі влаштовано так, що надає найкращі умови для особистого життя людини і збереження нею своєї національної ідентичності як складової частини свого задоволення від життя. В мене є дивне переконання, що кожна людина приходить в цей світ, щоб жити щасливо. Оскільки розуміння щастя є суто суб’єктивною категорією і виключно індивідуальне, тобто анархічне за своїм основним принципом, тому я вважаю і суспільний лад, збудований на анархічному підгрунті найбільш досконалим і доцільним. Одним словом, я не вбачаю проблеми в поєднанні націоналізму та анархізму. Вся проблема полягає тільки у свідомості людей як окремих одиниць соціуму.
Щоб мене краще зрозуміли, я наведу цитату з вже названонної вище книги: «...Аристотель, згідно поглядам якого східна деспотія - це є недорозвинуте до височин політики «варварське» правління з безправ’ям та рабством підданих. Аристотелівська характеристика людина як політичної особи якраз й означає, що тільки в своїй розвинутості (розумовій та моральній) люди, будучи вільними, можуть організувати своє спільне життя на політичних засадах.»
Читаючи рядки роздумів древньогрецького філософа, я водночас споглядаю на наше сьогодення і розумію, як мало ми просунулись вперед з отим особистим рівнем розуму і моралі, особливо у верхніх ешелонах влади, але таку селекцію обумовлює сама структура нашого суспільного ладу, де права і повноваження окремої людини фактично нульові. Мене це не влаштовує! Я віддаю всю владу - Людині!
І не безпідтавно: я бачу і переконаний, що більшість сучасних людей дотримуються правил порядного життя не тому, що бояться покарань за порушення, а тому що самі хочуть того від елементарного бажання внутрішньо мати душевний спокій з життя, де ти нікого не ображаєш, не обманюєш і не обкрадаєш, як і тебе також інші. До речі, доведено не раз історією, що жодна найжорстокіша покара ніколи не була причиною зменшення чи зникнення злочинів, а також - не призвела до встановлення правової свідомості, тому що людина зосереджувалась не на моральності змісту дотримання закону, а на тому, як уникнути кари. Тільки усвідомлення громадянами поокремо моральної потреби дотримуватись особисто правил і норм співжиття давало позитивні результати. Анархія чи назвіть цей лад якось інше, але його зміст у високій моральності і самовідповідальності особи за свої вчинки.
Слово «монархія» означає досліно «один най», тобто вищій ступінь над іншими когось одного, начальник над іншими. Зрозуміло, що «анархія» означає дослівно «нема най», тобто абсолютна рівність всіх, навіть якщо хтось і виконує за обов’язками функції керівника. В принципі світ до того наближається, коли двірник чи кур’єр може спокійно привітатись за руку з президентом держави і нікого ця подія зараз не буде шокувати. Навпаки зараз простежується всенародна тенденція до зневаги урядовців і депутатів вищого рівня, що має під собою цілком вагомі підстави, але не будемо деталізувати. Просто я вважаю це ще одним доказом процесу демонополізації влади і  відмирання держави, як унітарно-тоталітарного апарату. Влада повинна перейти від можновладців у центральному апараті до безпосередньо людей, які в низових абсолютно добровільних об’єднаннях і будуть організовувати своє життя і життя держави вцілому.
Одним словом ставайте націонал-анархістами : живіть власним життям і покладайтесь на власні національні сили, а не чекайте, що вам хтось має сприяти, щось дати, допомогти тощо. Дармовщини не існує в світі: кожен, хто щось дає, той унезалежнює і робить рабом. А жити треба вільною людиною! Тож я у нікого нічого не прошу - я беру своє! Чого сам досяг і заробив власною працею. Тим і щасливий.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
11.02.2011 р.

Давно в дитинстві я прочитав в художньому оповіданні сцену, коли підступно схопленого і зв’язаного Івана Богуна привели до Ярем Вишневецького і той наказав стати перед ним на коліна, на що Богун відповів: «На коліна стаю тільки перед Богом і то з власної волі».
Власне це і стало моїм дивізом націонал-анархізму в далекі вже  80-ті. Просто не все можна сказати вже - іноді потрібно зачекати. Думаю, що зараз саме той час, коли люди стають самостійними свідомими одиницями Всесвіту у нашій славній Україні.




Добровільна Армія України

 
Проект

Добровільна Армія України

В сучасних умовах відзначення 20-річчя Збройних Сил України (далі - ЗСУ) маємо визнати нашу фактичну не готовність захистити країну та її населення власною військовою потугою від навіть незначних загроз військового гатунку з боку іноземних держав, що, відповідно, провокує на зневажливо-погрозливе ставлення від держав з потужним воєнним потенціалом.
До цього часу у нас в Україні не розроблена військова доктрина для ЗСУ, як відсутня і структурна концепція Української армії як сучасної модерної військової формації. Однозначно далі не можна покладатись на виключно державну адміністрацію, уряд і якісне державне забезпечення ЗСУ, тому що навіть за найкращих умов це не буде достатньо для обороноздатності країни. Нова Українська армія повинна бути виключно професійна і високотехнологічна, але і нечисельна, тому що всіляке побутово-технічне забезпечення армії мають робити не військові, а цивільні люди та організації. Статус військовослужбовця має бути особливим і тому не кожному доступним. Але над тим хай працюють державні мужі-політики та фахівці з професійних військових.
Питання в іншому: існування професійної високотехнологічної армії не дозволяє провести швидку і якісну мобілізацію основної маси готових до призову одиниць з чоловіків і жінок з причини їх фахової непідготовленості, отже у випадку військового конфлікту будь-якого масштабу з умовно 45 мільйонів населення України фактично готові до бою будуть максимально 200 тис. одиниць військових, а також частково інші силові структури в державі, як службовці МВС, СБУ, погранвійська, МЧС, ну і ще де-які зможуть бути змобілізовані державні охоронні сили, але ясно наперед їх не високу військову підготовку, отже й невисоку ефективність для ведення сучасної війни. За найкращих підрахунків це буде 400 - 600 тисяч разом з ЗСУ, а що буде з отими ще понад 44-ма мільйонами люду? Він просто постане як баласт під назвою "мирне населення", яке змушене буде страждати без жодних можливостей себе захистити?
Однозначно відкидаю ідею формування різнобарвних козацьких частин як архаїчності самої структури цих військ та їх ідеології, але єдине схвалюю - наглість їх самоорганізації, яку і пропоную визнати в якості рушійної сили у створенні Добровільної Армії України (далі - ДАУ). Головне завдання ДАУ є первинна військова підготовка та організаційна підпорядкованість сил самооборони по захисту безпосередньо мирного населення у випадку військового конфлікту. Зрозуміло, що якщо всі службовці-силовики будуть мобілізовані для участі безпосередньо у бойових діях, то їх місце мають зайняти інші підготовлені заздалегідь сили, а не нашвидкоруч зібрані випадкові утворення з груп незнайомих людей з малопридатною зброєю в руках і зовсім не підготовлених тактично до дій у подібних обставинах  безладдя та хаосу. Паніка серед населення є одною з головних причин поразки і навпаки саме єдність військових і мирного населення країни дозволила Фінляндії дати достойну відсіч агресії СРСР у 1939 - 1940 рр., а В'єтнам вистояв проти окупаційної військової машини США 1964 - 1975 рр. і зупинив агресію Китаю у  лютому 1979 р. Це яскраві приклади коли організованість і воля народу перемогли значно сильнішого нападника.  У нас в Україні паніку 44-х мільйонів людей мало що спроможне зупинити, отже поразка вже гарантована за найкращої в Україні професійної армії.
Таким чином в Україні потрібно створити мережу добровільних військових формувань за територіальним принципом узявши за взірець побудову Української Повстанської Армії, а особливо її тактичні та практичні напрацювання вишколу включно з оновленою системою схронів, щоб вберігатись від застосування ворогом високотехнологічної зброї в полюванні на людей. Головним для ДАУ є не озброєння і воєнізація населення, а підготовка фахівців серед мирного населення на випадок надзвичайних ситуацій, як знавців-організаторів захисту і порятунку на місцях. І то мають бути не просто одинаки, а поєднанні в єдину мережу члени ДАУ.
Все в ДАУ має проходити за принципом повної добровільності, що не спростовує внутрішню субординацію і командний принцип підпорядкування з гори в низ, а також обов'язкову дисципліну. Просто спочатку свого командира підлеглі оберуть самі, а від їх кількості буде визначатись статус цього керівника. Після цього керівник має всю повноту влади включно з судовою у періоди надзвичайного стану, а вже опісля буде відповідати за правомірність своїх вчинків. Класична світова практика всіх добровільних військових формацій.
Головні принципи та ідеї вже сказано щодо Добровільної Армії України, тому далі можна і не читати, бо то йдуть мої розмисли про можливу структуру ДАУ, звання та обов'язки і все інше просто для прикладу.

7 грудня 2011 р.
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

Розумію, що можливо і дмухаю на холодне, що можливо все є і буде гарно, тихо і затишно, але не даремно кажуть, що береженого й Бог береже. Як і "Si vis pacem, para bellum" не застаріло: хочеш миру - будь готовий до війни, бо тільки це найкращі заспокійливі ліки для потенційного агресора.
Звичайно, в України є світові гарантії безпеки після відмови від наявності ядерної зброї, але події навколо о. Тузла яскраво показали не дуже якісну дієвість цих гарантій. Російсько-грузинський конфлікт найкраще викрив безпомічність мирного населення, як і повільну реакцію світових сил безпеки. Найбільша загроза військового конфлікту та агресії для України безумовно існує з боку Росії, яка, доречно зауважити, відмовилась підтвердити свої узяті зобов'язання гаранта безпеки України за "Будапештським меморандумом". Авторитарні режими є взагалі потенційною загрозою для всіх сусідніх держав, тому і Білорусь, як і Росію варто оберігатись, бо стрельне чоловікові щось в голову як Брежнєву Льоні у 1979 р. - і вже є "Інтервенція СРСР до Афганістану" з усіма відповідними наслідками. Хто дасть гарантії, що старіючі вінценосні Лукашенко і Путін не стануть наслідувати "гемнерального"? Ніхто.
Взагалі світ зараз в дуже нестабільному стані економічних криз і соціальних проблем, тому вважаю створення Добровільної Армії України цілком слушною ідеєю. До того ж сприятиме становленню демократії в Україні, тому що владі не так просто стане узурпувати владу тощо.
Дуже корисною в цьому плані вважаю для вивчення науково-історичну та мемуарну літературу стосовно процесів підготовки і створення Легіону Січових Стрільців у часи Першої Світової війни, які були започатковані як спортивно-воєнізовані товариства "Сокіл" і "Пласт".



Структура Добровільної Армії України

Основний принцип: виключно військова спеціалізація. Не поліційна чи міліційна і не мобілізаційна, тобто підрозділи ДАУ можуть бути тільки епізодично задіяні у акціях підтримання правопорядку і в жодному разі не можуть бути забрані з основної території свого розташування. Збірні похідні групи можливі, але не базові частини ДАУ.
Максимальна організаційна одиниця - район в межах сучасної адміністративної системи поділу України. Окремо міста і містечка більше від 10 тис. населення. Низова структура має розходитись так, щоб скрізь по території району були осередки ДАУ в кожному значному населеному пункті. Умовно 1 військовик ДАУ на 300-500 одиниць цивільного населення.
Як вже зазначено, звання в ДАУ підлягає головній умові: скільки бійців під своєю орудою має конкретний керівник - таке у нього і звання (див. нижче перелік). А право на владу на конкретній території визначається змагальним способом за визначеними правилами "сила камінь ломе". То вже деталі.
Не буду заперечувати, що в багатьох рисах це нагадує бандитські угруповання, які так само є самоорганізацією з контролем окремої території, але є вагома різниця в меті цих формувань: здирництво і грабунок в одних, або захист людей - у інших. Я вже наперед знаю, що абревіатура дає привід обзивати всіх причетних до ДАУ як "дауни" - і в тому буде реальна правда: треба дійсно мати особливу психічну складову тій людині, що добровільно погодиться захищати інших чужих йому людей з ризиком для власного життя. З точки зору чистого раціоналізму будь-яка людина, яка дотримується норм особистої честі є ненормальна, тобто - даун. Нехай буде так. Особисто я згоден на подібну ненормальність. Для кожної людини найбільшою цінністю є його життя, але для окремих честь - ще дорожча! Для даунів. І я один з них. Добровільно.
Пропоную наступну структурну організацію і звання: 3 рівня бойових звань, а саме: "воїн" з градацією від 1 до 5, далі йде "старший" з градацією від 1 до 5, тоді йде "керівник" з градацією від 1 до 5 - досить. Окремо має бути звання "розумник" без градацій, як не потрібну для людей наукового фаху, а не бойового, що при тому є добровольцями в ДАУ. Зміст такого вигляду звань, а не історичних як "стрілець", "хорунжий" чи "отаман" полягає в наступному: звання будуть позначатись і вимовлятись як абревіатура типу "В2" чи "С3", або "К1" - це разом з територіальнім топонімом базування дозволяє миттєво визначити кожному з ким він має справу без тривалих знайомств та розпитування, що у кризові моменти ліміту часу є надважливим.
Воїн-доброволець є основою ДАУ, тому це повинна бути не залежно від статі особа фізично загартована і обізнана в простих знаннях і навичках бою, наданні первинної медичної допомоги і системі виживання. Практично від самого початку має відбуватись спеціалізація воїнів, тому що основну низову ланку в ДАУ будуть складати 5-ки, що є найбільш мобільними в сучасній війні, які мають складатись з командира, розвідника-сапера, кулеметника, гранатометника та  снайпера. 5-ка буде стандартна одиниця ДАУ з тренованих та обізнаних вояків, до яких у випадку війни кожному члену 5-ки прикріпляють 1-3 новачків, яких він вчить у процесі бою. Таким чином підрозділ набуває одразу більшої чисельності, основа 5-ки має помічників і водночас новачки мають безпосередньо захист і науку фахівця, а не як дурне стадо гинуть масово без розумного керунку. Знаємо, як це не раз було.
Таким чином в мирний час 5-ки є основною низовою ланкою на чітко означеній території району. Керівник 5-ки має звання "В2"
Уся структура ДАУ має такий вигляд:

Воїни


В1
В2 - 5 од.  
В3 - 25 од. (одна 5-ка - тилове забезпечення)
В4 - 50 од. (10-ка - тилове забезпечення)
В5 - 0

Старшини


С1 - 100 од. (20-ка - тилове забезпечення)
С2 - 250 од. (50-ка - тилове забезпечення)
С3 - 500 од. (100-ка - тилове забезпечення)
С4 - 1000 од. (200-ка - тилове забезпечення)
С5 - 0

Керівники


(мають військо під орудою, але не безпосередньо коло себе)
К1 - 2500 од. (охорона і штаб з розумників - розвідка)
К2 - 5000 од. (охорона і штаб з розумників - оперативне планування)
К3 - 10000 од. (охорона і штаб з розумників - контррозвідка)
К4 - 20000 од. (охорона і штаб з розумників - стратегічне планування)
К5 - 0
    
Розумники


штат науковців згідно потребам і можливостям ДАУ



І останнє: я завжди з великою іронією ставився до різних нагород і мені завжди смішно дивитись на людей, які обвішані різними брязкальцями-відзнаками і вважають це великою почестю. Розумію, що вони за так не даються, але чи личить справжньому герою демонструвати на публіку свій героїзм? Не думаю. Фронтовики давно самі визнали головну ознаку героїзму: кількість нашивок за поранення. Моя пропозиція відзначати особливі бойові заслуги не чіплянням брязкалець, а спеціальним військовим званням: для воїнів це В5, старшин - С5, і майже неможливим буде К5. То буде особлива військова еліта ДАУ, звільнена від територіальної приналежності, яка має у випадку катастрофічних становищ утворювати збірні похідні групи для переходу саме в ті найнебезпечніші місця країни.
Все це, зрозуміло, просто фантазії людини не фахової у військовому ділі, але якщо наші "велемудрі і досвідчені" чисельні колишні військові не мають бажання братись за подібні актуальні теми військового забезпечення обороноздатності України протягом вже 20-ти років, то мусить це нарешті зробити хоч хтось?
І той хтось є я: Богдан Гордасевич, В1 Львів-Рясне.




Військова НЕтаємниця   

Передмова до передумови, яка мене спонукає оприлюднити все, що тільки винайдено і надумано мною за минулі часи: а набридло! Набридло намагатись до когось достукатись з своїми ідеями та пропозиціями. З іншого боку я розумію, що це може бути або просто якась дурня, або виявитись насправді цікавою знахідкою інформаційного, промислового чи військового значення, але як його перевірити, коли нема можливості з ким треба поговорити та розказати що і як. Пробував багато раз і все безтолку. Найсмішніше, що то не мені потрібно, бо віддаю майже задурно: достатньо визнати моє авторство ідеї, а там як буде. Також не хотілось завчасно видавати зайвої інформації конкурентам чи й ворогам, але мене нещодавно заспокоїли таким чином: Богданчику, не переживай, бо якщо буде щось насправді не так, або щось дійсно важливе, то за тобою самі прийдуть кому треба… Я і заспокоївся, бо до державних таємниць доступу не мав і не маю, а за свої фантазії можу відповісти і заповісти.
Свого часу ще у 2012 році я запропонував як актуальну тему: територіальна  Добровільна Армія України (http://blog.i.ua/community/1925/855765/), яка несподівано і для мене знайшла свою реалізацію у 2014 році у сформованих з виключно добровольців територіальних батальйонах, які зупинили інтервенцію на Сході України з боку Російської Федерації. Водночас у Криму ця ідея не спрацювала, бо тільки кримські татари були готові на збройний спротив окупантові, але інше місцеве населення сприяло агресору, отож сили і реалії були нереальні для воєнних дій та успішних боїв. Панство з генералів та інших дегенератів у відставці може багато базікати, що начебто наша тогочасна влада України могла в березні 2014 р. Крим утримати і захистити, а я ось протилежної думки: і не могла, і добре, що здали Крим мирно та час виграли на хоч якусь підготовку до агресії суто на землі України. У нас тоді Українська армія була чисто номінально! На папері! Фізично її не існувало, як не існувало і військово-морського флоту! Ні військового спецназу! Ні СБУ з його «Альфою», а спецназ МВД навіть з беззбройними власними громадянами не міг ради дати, то ж де йому озброєних терористів зупинити. Воно все це начебто і було, ще й гроші чималі брало, але як військова реальна сила – нічого не було!  Що тут доводити і виясняти? Нам тоді світила повна і безумовна капітуляція перед військовою потугою ЗС РФ – це однозначно. І щось базікати про «могли і не зробили» є вкрай безвідповідально, як для будь-якого військового чина навіть колишнього. Дякувати Богу та нашим добровольцям і волонтерам, що ось маємо наразі таку ситуацію з кастрованим Лугадоном, а не цілу Новоросію, як планувалось у генштабі ГРУ РФ та ще декого у голові з ботексом.
Зараз я зовсім не збираюсь видавати себе за великого стратега, як це роблять (ох роб-блять!) багато хто з українських журналістів або ще деякі розумоподібні мудаки з «гражданки», які ні за що не відповідають, але ну дуже багато критикують всіх військових і особливо все їх керівництво включно з Урядом та Президентом України. Я б таких горлопанів у першу чергу забирав до призову і на фронт, а тоді вже хай говорить скільки захоче, якщо схоче, коли повернеться живим і неушкодженим. Щодо себе, то я давно на передовій найпроблемнішого українського фронту – інформаційного та ідейного, а покличуть на фронт інший – піду, як потреба в мені буде. Я для себе ще в грудні 2013-го у Києві на Євромайдані твердо вирішив не здаватись, а постановив чітко і однозначно: свобода або смерть! Знову повертатись у рабство типу «совка» я бажання не маю, а якщо вже доведеться помирати – то краще вільною людиною. І за Україну! 
Вступ завершено, тому перейдемо до справи.


ТЕКТОНІКА ВІЙНИ

Гарно звучить така назва, але насправді я не збираюсь оперувати глобальними категоріями і якраз навпаки хочу обговорити важливі дрібниці при реформуванні чи точніше: формуванні нової Української Армії. Причому я чомусь впевнений, що підняті мною теми мало турбують інших пишучих на військові теми.
Криваві бої на Сході України фактично вже сформували новітню основу Української Армії як по-суті великого братства без чино виокремлення та чино приниження старшим молодшого за званням. Маю переконання, що такий стан стабілізується та зафіксується в Українських Збройних Силах наскрізь по всіх вертикалях та горизонталях (це в розумінні відсутності одіозної «дідівщини» в Радянській армії та ЗС РФ). 
Українська Армія – це Армія Честі, тому ставлення в ній військових одне до одного має бути поважливе і побудоване на взаємодовірі, а не приниженні, образах та матюках. Хто був у військових місіях від ООН – той знає про що йдеться. Естетика взаємовідносин поміж військових на сучасному етапі не потребує тотальної грубості та зверхності. Для кожного солдата військовий обов’язок стати вбивцею людей не означає і не обумовлює тим самим перестати самому залишатись людиною з власною гідністю. Потрібно чітко усвідомлювати різницю, що власне відчуття воїном почесності своєї місії як захисника, як Воїна Світла і оборонця від сил зла робить місію військового справедливою і благородною, а не ганебною, подібно до просто найманого вбивці і мародера. Така ідейна позиція має бути наскрізною в усьому: український військовий – Воїн Світла, а всі Збройні Сили України є Армія Честі.
Наступний важливий момент у принципах підготовки військових у ЗСУ полягає в боєздатності кожного воїна – кожного! Бо коли йдеться про надання переваг для різних підрозділів спеціального призначення, то на це є одна чітка відповідь: Українська Військо має бути все одностайно спецназом! Баласту там не має бути! Так зване військове «гарматне м'ясо» не для нас. Знаю, про що кажу, бо є так звана військова доктрина «оптимальної спеціалізації», коли вважається головним, щоб окремий військовий мав добрі навики виключно з свого фаху і на тому крапка. Водій має добре володіти керуванням машиною, БМП чи танком, а знання рукопашного бою чи стрілецької зброї йому без потреби. Зв’язківець знай свою рацію і на тому вистачить. Механіку тим більше знай свою справу і нащо тобі вміти стріляти. Тобто: виконав свої функції під час бою і на тобі крапка. Як виживеш – знову буде так само. А як власне вижити під час бою – то особисті проблеми кожного. Я вважаю це неправильним, тому вимагаю готувати всіх військових у всіх фахових спеціальностях за нормативами військ спецназу. Війна не має пощади і не перепрошує, якщо чогось не вмієш і не знаєш під час бою. Не вб’єш ти – вб’ють тебе. Іншого не дано, отож виживе краще підготовлений.
В одному документальному фільмі про Корейську війну був такий епізод, коли кореспондент запитував ветерана-льотчика США з тієї війни чи було йому важко під час боїв у повітрі, на що той влучно відповів: – Страшно – бувало, а важко – ні. Важко було в учебці літати, коли вчився.
Головний критерій підготовки військового ЗСУ має стати навчити спершу бути універсальним солдатом, а вже далі – спеціалістом в окремій функції. І це основа з основ. Цілком доречним буде і нагадати відомий девіз Олександра Суворова: «Важко у навчанні – легко в бою». Щоправда я мало вірю про легкість стосовно будь-якого бою, бо пуля хоч вона і «дура», але тому і «дура», що вбиває не питаючи і не перепрошуючи. Легких і небезпечних боїв не буває апріорі – скрізь можлива смерть. Бути підготовленим і напоготові потрібно бути постійно і скрізь всім військовим.
Класик військової теорії Клаузевіц чітко визначив, що будь-який масовий бій все одно в кінцевому розподілі завершується на окремих поєдинках, а від перемог чи поразок в кожному з тих індивідуальних поєдинків і постає підсумковий результат масштабної битви. Жоден військовий геній ще не виграв битв з поганою армією, тобто яку складають слабкі і невмілі вояки. Жоден! Перемагали малими арміями великі – так, але це ставалось виключно завдяки високій якості особистого складу армій геніального полководця, а не навпаки. Якби у знаменитій фаланзі Олександра Македонського були слабкі місця з поганими воїнами – вона б ніколи не стала непереможною, а Олександр – видатним воєначальником. Цьому передував тривали вишкіл всіх бійців, хто складав фалангу – дуже і дуже високоякісний вишкіл і відбір. А вже тоді були перемоги. За тим якість кожного військового під час бою є головною темою в розумінні тектонікою війни: кожен воїн ЗСУ має бути універсальним солдатом спецназу – кожний!
 

ВАЖЛИВІ, АЛЕ ЗНЕВАЖЕНІ

Звичайно, що вже існує чимало різних методик підготовки солдат та офіцерів, а тому я буду говорити про вцілому загальновідомі речі серед військових, але які вони часто ігнорують та зневажають і роблять це дуже навіть даремно. Особливо це стосується строєвої підготовки через «дурну надокучливу муштру», хоча вже однозначно доведено важливість цього засобу вишколу на формування психічно-фізіологічного комплексу установок для кожного військового щодо дотримання дисципліни та взаємодовіри. Можна багато чого пояснювати, але я навпаки намагаюсь висловитись тезами, чого для розумного вважаю що вистачить, а дурням знати без потреби.

Щоденний обов’язковий вишкіл:

- щоденна стройова підготовка і щоденне ранкове та вечірнє спільне вишикування на плацу з виконанням гімну України та почесним маршем;
- фізичний гарт на витривалість (біг-крос на 5-15 км.) та плавання у відкритих водоймах (басейні) щоденно;
- щоденно відстріляти 5 патронів з табельної або іншої стрілецької зброї у тому числі й іноземних армій;
- щоденні бої-спаринги за жеребом з різних видів єдиноборств, як і групові битви-тренування (звикнути битись є основа кожного воїна, але суворе покарання за травмування партнера, бо це йде на користь ворога);


Загальні обов’язкові вміння:

- вміння окопуватись та маскуватись, робити схрони, безпечні табори для відпочинку та оборонні опорні пункти;
- медична підготовка включно з перебуванням в хірургії на операціях та анатомічному розтинанні тіла, зокрема і допомога в морзі, в аваріях з жертвами у ДТП і подібних надзвичайних подіях;
- проста підготовка до виживання без звичної їжі та умов її віднайти: що можна з рослинного і тваринного середовища їсти і як можна, а чого – в жодному разі, зокрема вздуті консерви чи вовчі ягоди (класична школа виживання);
- всім побувати на бійні і попрацювати помічником різника по розрізанню туш включно з обов’язковим особистим заколюваням і розбиранням не менше 10 тварин різної худоби (також там і над рукопашними ударами попрацювати для їх вдосконалення);
- особисто молодим солдатам викопувати ями для могил загиблих в боях воїнів ЗСУ та участь у похоронах, перенесенні труни виключно на плечах та в спусканні труни до ями – все повинні робити рекрути, щоб знали і відчули свою можливу долю;
- обов’язкова підготовка до випадків полону і допитів, до перебування у в’язниці в реальному форматі, можливі умови втечі і подальше поводження в місті та на безлюдді, одночасно набути і навики поводження з полоненими;
- володіння холодною зброєю та різними підручними матеріалами, як каміння, палки, цепи, саморобні луки та різноманітні пастки тощо з одночасним навчанням захисту від цього;

Повторюю, що це мої особисті думки на підставі доступних джерел інформації, бо коли навіть офіцери під час бою втрачали свідомість від побаченої крові при пораненні або трупів, то це є повна безвідповідальність при їх підготовці. З того всього об’єму воєнної підготовки я обрав начебто малозначимі теми, але вони насправді значимі, бо рекрути, що викопали яму для могили загиблому воїну, однозначно ретельніше почнуть ставитись до своїх обов’язків по службі і навчанню. А в спогадах ветеранів УПА не раз лунали нарікання про їх непідготовленість до арешту і полону, допитів та різних підступних дій ворога. Так само в АТО під Іловайськом наші наївно  повірили в приобіцяні ворогами «безпечні коридори для відступу», які насправді стали місцем масової страти і розстрілу наших воїнів. Ворог – завжди ворог, а війна помилок, наївності і невміння не прощає.  За тим потрібно обґрунтовано визначити той мінімум загально-обов’язкового вишколу, що його повинен пройти кожен рекрут рядового складу, як і визначити той максимум, що його  має пройти кожен офіцер ЗСУ.
Стосовно сержантів, то це повинні бути дійсно найкращі в підрозділі воїни за підготовкою і вразі непослуху когось з підлеглих могли спокійно викликати їх на спортивний спаринг і в чесному двобої вказати хто і чому має саме його слухатись. Також я б рекомендував узяти за методику рейтингових оцінок, що добре опрацьовано в українському «Пласті», коли сержант не буде постійно гарчати і кричати на підлеглих, як пес у пастухів на стадо худоби, а навпаки як справжній хижак буде споглядати і фіксувати хто і як його команду виконує, а за тим на вечірній повірці оголошує офіційний рейтинг за день в кожного бійця, який заносить до його особової справи, що впливає на подальше просування по службі, як і на оплату в контрактників. Чесно і порядно, як і має бути в Армії Честі – ЗСУ. Чогось особливого у тому немає, бо в професійному спорті всі спортсмени мають офіційні рейтинги, а  чому в армії не можна ввести цей принцип – треба!
В завершення ще одне важливе: звання військових ЗСУ мають отримувати тільки ті, хто справді бойовий спеціаліст, а жодної «прислуги в погонах» бути не повинно. Кухарі, писарі, комірники чи різні комунальні працівники не повинні бути в складі ЗСУ. Є давно вже встановлені рівні секретності, допусків та відповідальності також для цивільного персоналу щодо обслуговування військових частин та об’єктів як в мирний, так навіть у воєнний час.  А всі, хто носить військову форму ЗСУ, мають постійно проходити вишкіл незалежно від чинів і посад, щорічно здавати обов’язкові нормативи і офіційно їх декларувати, подібно як держчиновники і депутати мають оприлюднювати свої декларації про доходи і витрати.


ЦИВІЛЬНІ ВІЙСЬКОВІ

Не знаю про інші країни, але я знаю про один стратегічний ресурс, який однозначно залишається поза увагою наших військових стратегів з Геншатбу, РНБУ та Міністерства оборони України, а дуже і дуже даремно. Ще недавно я сам входив до цього ресурсу і знаю про що говорю з середини, а мова йде про різні охоронні підрозділи як в складі МВСУ так і про різноманітні приватні охоронні фірми, які мають в загальному чималу кількість людей з доброю фізичною підготовкою і (увага!) – у тому числі з допуском до вогнепальної зброї. Фактично в Україні є готова величезна армія, яку складають охоронці! Це значна маса людей – значна! Але  з точки зору військового використання вона наразі абсолютно непридатна, тому що можна бути чудовим охоронцем і абсолютно ніяким бійцем у військовому відношенні. Для того, щоб не бути тупим «гарматним м’ясом», всім охоронцям потрібно пройти спеціальну мілітарну підготовку і отримати чітке уявлення про свої дії у випадку війни чи терористичного акту.    
 Єдине, на що хочу зробити одразу наголос: це має бути окрема програма підготовки так званих «цивільних військових», тобто цей силовий масив має займатись не фронтом, а тилом, що на сучасний період так званих «гібридних воєн» має величезне значення. Абсолютно безглуздо під час воєнного стану надавати кадровим військовим частинам поліцейських функцій для охорони правопорядку в містах і тилу, коли вони найбільше потрібні на передовій. Так само ясно, що наявні сили МВСУ за штатами мирного часу не в силі будуть справитись з обов’язками підтримки правопорядку на період воєнної кризи, тому тільки організоване підсилення їх одразу за продуманим мобілізаційним планом всіма службами охорони всіх структур і приналежності зможе виправити ситуацію на контрольовану та допоможе уникнути масової паніки, як і масового мародерства.
Військова підготовка охоронців не потребує суто військових знань тактики бою чи спеціалізації типу гранатометника, кулеметника або снайпера, –  тут потрібно дати загальні знання з можливих військових дій, вірогідного розвитку ситуацій та вміння розуміти як тому протистояти. Охоронцям потрібно чітко знати, що може відбутись за певних обставин і як на це потрібно реагувати, зокрема при нанесенні ударів як звичайною тактичною зброєю, так і зброєю масового знищення різних форм: ядерна, хімічна, бактеріологічна, психотропна тощо. В іншому випадку всіх навчить практичний досвіт, але коштуватиме він безмежно дорого сотнями тисяч жертв. На жаль, час такий в світі настає, що все щозавгодно може відбутись.
Стосовно того, що всі охоронці повинні пройти спеціальну антитерористичну підготовку – тут навіть немає про щось особливо казати і доводити. Тут ми просто страшно спізнились і маємо терміново надолужувати згаяний час і в короткий термін провести антитерористичні навчання з усіма вже працюючими охоронцями. Такий антитерористичний курс має бути пройдено як обов’язковий кожним охоронцем ще під час підготовки до початку служби як такої.
До речі, я не в курсі, бо мені ніхто не звітує, тому я тільки здогадуюсь, але до програми антитерористичних сил варто залучити всіх таксистів та експедиторів, тому що це наймобільніші споглядачі за всім, що діється серед нас безпосередньо. Їх зведення мають бути особливо швидко доведені до відповідних органів реагування на терористичну загрозу.



 НАДУТІ ЗАХИСТНИКИ

Ідея не нова, але на диво забута на сучасному етапі воєнних озброєнь. Мова йде про елементарні аеростати різних форм та призначення. Дуже дивує, що в нашій армії на передовій для спостереження за тилами ворога не використовують невеликі прозорі зонди з наповненням гелієм на капронових розтяжках, які дозволяють надійно і непомітно фіксувати зонд на потрібній висоті. Безпілотні летальні пристрої дуже корисні, але вони і дорогі, і складні, і короткотривалі щодо спостереження, а зонд може висіти скільки завгодно. Апаратура також може бути багатофункціональна, тобто з нічним спостереженням, радіоперехопленням тощо. Тут можлива величезна кількість варіантів – величезна!
Одразу зауважу щодо ворожої протидії та збивання аеростатів: та нехай збивають! Викликати вогонь на себе є однією з форм їх призначення, тому що під час обстрілу аеростату ним же будуть виявленні вогневі засоби ворога і їх розташування, отже і буде гарна можливість їх знищити вогнем у відповідь. Краще, щоб ворожий снайпер «засвітив» свою позицію через спроби збити повітряну кульку, аніж через його постріли у живі об’єкти. В тому і зміст застосування аеростатів, що то є наддешева за собівартістю військового призначення продукція: просто надута кулька! До того ж можна використовувати гірлянди та різні варіанти сегментного автономного наповнення аеростатів.  Також і блоки з апаратурою можуть бути багаторазового використання завдяки протиударним чи парашутним системам тощо, але і з функцією самознищення також. При сучасних нанотехнологіях матеріали для аеростатів мають величезний функціональний спектр від самозаклеюючих пробиття до корпусів-радарів.
Ще один важливий аспект застосування аеростатів, як оборонних засобів повітряної охорони міст та важливих об’єктів у тому, що вони, по-перше, можуть значно посилити швидкість попереднього виявлення ворожих цілей і їх подальшого спостереження, а, по-друге, наявність на потужних аеростатах ракетних комплексів з ракетами класу «повітря-повітря» робить перехоплення повітряних цілей більш мобільним та ефективним засобом від ракетних комплексів ППС наземного базування.
Не варто обминати і той позитивний момент, як відсутність на аеростатах безпосередньо людини і відсутній ризик її життю, чого неможливо уникнути на військових літаках та вертольотах. Всі аеростати можуть бути керовані дистанційно або навіть діяти в автономному режимі з наперед запрограмованим автоматичним комплексом дій на випадок підступного нападу! Гіпер-звукові ядерні боєголовки потребують і гепер-перехоплення для захисту від них.
Водночас ніщо не забороняє виготовити і підняти в повітря потужні аеростати з якісно обладнаними гондолами та з відповідно підготовленим персоналом, добрим технічним обладнанням та потужними моторами, які можуть працювати як мобільні центри уніфікованого призначення, зокрема типу АВАКС тощо.
Однозначно аеростати у військових цілях є корисними – це буде дешево і сердито. То реально є стаціонарний бойовий пост в повітрі!


ІНДИВІДУАЛЬНІ КАПСУЛИ-СХРОНИ

Про щось подібне я ніде не знаю, тому вважаю пропозицію застосування індивідуальних капсул-схронів (далі: ІКС) для військових на передовій своїм особистим винаходом. Ідея проста і досить актуальна, тому що сучасні системи влучності та площ враження артилерійського озброєння виключають якісь скупчення людей на передовій та прифронтовій зоні. Статистика доводить, що найбезпечнішим є індивідуальні окопчики-щілини глибиною 2-2,5 метри. Водночас комфорт в таких засобах захисту мінімальний, а чому, спитатись?  Чому не можна поєднати певний комфорт з безпекою? Втомлений і перемучений воїн – поганий боєць, що ворог знає, тому і проводить періодичні обстріли, аби не дати перепочити.
Отже я пропоную наступне: метрового діаметру труба з легкого сплаву (дюраль чи алюміній) довжиною у 2,5 метри з одного боку запаяна овальної форми, а з другого міцна герметична кришка, що може складатись удвоє і має мати азбестове або аналогічне термозахисне покриття. Далі б годилось подати схему, але краще я змалюю то словами. Так само згодилось би придумати спеціальну бурову установку, але хто жити захоче – і вручну викопає два перехресні шурфи по 2,5 метри: один вертикально, а другий під нахилом приблизно 45 градусів до площини поверхні в стінці вертикального шурфа в бік ворога, в який і всталяється указана вище індивідуальна капсула-схрон (ІКС). Далі йдуть деталі, але головне вже сказано: є безпека і можливість відпочинку. Безпосередньо військові будні обкатають і доповнять ідею своїми деталями, а я даю свої пропозиції.
Загальний об’єм 2,5м. на 1м. ІКС доволі значний, але з врахуванням повного захисного та допоміжного комплекту спорядження на бійцеві, як власне його зброї та боєприпасів це є цілком виправдано. Також не повинна капсула тиснути психічно наче вузька домовина. Водночас якщо справді вибухом поряд все землею засипле, то щоб відкопуватись ту землю потрібно кудись відкидати, а куди, як не в капсулу.  Взагалі те все ще потребує практичного опрацювання, тому зараз виключно всі ідеї викладаю і робіть з тим, хто що схоче. Бо можливість герметичності капсули вже обумовлює систему автономної регенерації повітря, як і в потребі рятівної кисневої маски, подібну до наявних у шахтарів. Хімічна зброя існує і про неї потрібно пам’ятати та враховувати її несподіване застосування.
Щодо нахилу капсули, то задумка у тому, щоб там закріпити спеціальне крісло, на якому бійцеві можна було напів-сидіти і напів-лежати подібно до космонавтів. Щоб відпочивати і водночас бути напоготові – це оптимальний варіант комфортного положення для бійця у повному бойовому спорядженні. Наступна важлива деталь в тому, що крісло в капсулі має функцію пружинної катапульти на направляючих рейках, тобто бійцю не потрібно багато часу, щоб вибратись з капсули, а натиснув відповідний важіль на кріслі під рукою і кришка в капсули сама відійшла та боєць з кріслом плавно виїхав на потрібний рівень і вже моментально готовий до активних дій та бою. Так само і в капсулу можна буде не тільки проблемно заповзати, але і з комфортом з’їзджати, одночасно ставлячи крісло-катапульту на бойовий режим. Начебто дрібниці, але коли життя залежить від кількох миттєвостей – все набуває глобального значення. Зокрема мають бути в капсулі-схроні ємкості з питною водою і для сечі, аптечка, сухий пайок, ліхтарик, саперна лопатка, сірники тощо. Звичайно, має бути рація або інший переговорний пристрій, а в покращеному варіанті боєць міг би вести прямо з капсули панорамне відіоспостереження за тим, що відбувається на поверхні, як і міг би дистанційно керувати автоматизованими вогневими точками, коли це стане можливим.  
Не маловажною є і така річ, що земля-матінка не тільки захищає, але ще й взимку зігріває, а в літку – навпаки охолоджує без усіляких кондиціонерів. Вдягненому в зимовий одяг бійцю цілком достатньо буде того тепла, що є в землі на глибині 2-х метрів, і яке передається до капсули-схрону. Що для зими є тепло, то в літку стане бажаною прохолодою, тому що температура в землі майже не змінюється в усі пори року. Тобто не варто робити якісь теплоізоляційні покриття на капсулі зовні чи з середини, бо в тому і вся суть, що алюмінієва в 0.5 - 0.8 товщини капсула має бути легкою, щоб її можна було встановити самотужки, а вже потім за потребою дочеплювати броньові пластини до сторони, що в гору тощо.
Ще одна деталь, як маскувальні насувні щити на отвір вертикального шурфу роблять розташування ІКС фактично непомітним навіть стоячи над нею. Також варто продумати над тим, щоб кришка ІКС могла бути опорною площадкою для стояння на ній при відкритому положенні, отже боєць може мати опору для підвищення, щоб вести вогонь безпосередньо з місця перехову і тим постає дієва вогнева точка. 

На тому свої фантазії на воєнну тему завершую, бо головне вже сказано і най іде в люди. Оприлюднюю через Інтернет, як необхідність, але я проаналізував можливість ФСБ взнати про мої ідеї – це їм нічого аж надто не дасть окрім знання, що є такі ідеї. Всі вони для ЗС РФ не підходять в абсолюті: армія агресора не має честі, своїх військових там зневажають і ніхто їх гарно навчати не буде, бо їх муштрують за тими схемами, що описав Віктор Суворов у книзі «Акваріум». Все інше стосується також виключно оборони: охоронці, аеростати та ІКС – агресорам це не потрібно.

Богдан Гордасевич 
11:48 01.02.2015


Багато різного по темі тут http://spavedfront.io.ua/


А хто, хто владу не любить...

 Українським ЗМІїстам присвячується (з циклу: «Мішанка 2016»)

У мене за минулий рік склалось враження, що українські  журналісти і різні наші аналітики-політологи до інституцій рідної української влади ставляться як на зоні зеки ставляться до гомосексуалістів: всі їх дружно показово зневажають і одночасно тихцем сповна використовують для власних потреб і задоволення.
Придивіться уважно, що саме продукують українські ЗМІ за останні роки і спробуйте там знайти не те щоб якийсь панегірик владі, а принаймні просте об’єктивне позитивне обговорення тем стосовно української влади – не знайдете. Не знаю стосовно когось, але я особисто не натрапляв ніде і добре знаю чому: критика та паплюження влади і всіх її дій сукупно й персонально є головним месиджем в нашому українському ЗМІїтворенні. Я просто як мисливець за артифактами, як затятий колекціонер є в пошуках матеріалів, де хвалили  б Петра Порошенка, Володимир Гройсмана, Аресенія Авакова чи ще якогось з міністрів та персоналій українського Кабміну або іншої державної установи. Ну де?! Де?! Де?! А нету!!! Подібне серед наших журналістів вважається за найгірший моветон ( mauvais ton), як приниження: владу можна тільки лаяти – хвалити нізя-зя!!! То ж ганьба, щоб поважаючий себе зек і запросто з якимсь піндоріним спілкувався на рівних і добре слово сказав. Та ви що!?! За таке його самого в «півники» переведуть свої ж побратими по пресі. Тому наші українські журналісти всі порядні зеки, а їх редактори взагалі «злодії в законі», бо всі вони на публіку змагаються один поперед іншого хто найбільше копняків владі понадає. Коли ж на якомусь закритому фуршетному заході хтось з наших ЗМІїстів надибає  на тіло з регаліями влади, то вмить припадає-прилипає до нього з найніжнішими словами покори і жаги: - Ну візьми, візьми ж мене, любчику…
Повірте, що я зовсім не жартую. Сподіваюсь, що всі чули, як нардеп-втікач Онищенко привселюдно визнав, що фінансував компанію дискредитації прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. З того я визначив, що були проплачені ним журналісти, редактори і їх ЗМІ в цілому, які абсолютно свідомо продукували і тиражували різні негативи або і відверту брехню щодо Яценюка та його Уряду. Замість інформації вони продукували дезінформацію. Ну, це діло таке «житєйске»: є в українських ЗМІ своя Окружна і охоплює вона простір не тільки під Києвом… Мій сарказм в іншому: багато було й таких зі ЗМІїстів, хто добровільно підключався до паплюження Яценюка так би мовити «за компанію», як зграя гончаків жене оленя чи кабана… Догнали, загнали, загризли, а після полювання одним сукам хазяї їсти дали, а всіх сук-приблуд – повідганяли. І яке у них самопочуття після такого облизня? Задурно покористувались ними – яка прикрість! Але не переживайте занадто: Окружна в українських ЗМІ безмежна – якийсь клієнт колись щось врешті дасть, а як знову не дасть, тоді втішайтесь, що то було заради процесу і зі «щирих почуттів кохання»…
Наголошую ще раз, що для мене пошук позитивних матеріалів та відгуків у наших ЗМІ про українську владу, економіку та інші різноманітні сфери буття України вже стало на рівні спортивного змагання і можете приєднуватись, бо то досить захоплююче заняття. Хоча часом ох і злостить та «радянська школа журналістики», вихідці з якої і дотепер домінують в українських  ЗМІ. Неприємно через те, що та «совкова» школа журналістики випускала в основному за фахом: журналіст-проктолог і редактор-гінеколог, – це досить набридає. На майданах Ленінів поскидали, але в головах вони дотепер ще стоять ох багатьох зеків зі ЗМІ, що відсиділи певні терміни в зоні під назвою СРСР. Як влучно сказав поет: «Хоч вмер тиран та ще стоїть тюрма!»

Богдан Гордасевич

Післямова: не хочеться тикати пальцем, як невихована дитина, але взірцями «совкової» журналістики я вважаю майже весь творчий і редакційний колектив радіо «Ера», досить такого і на Національному радіо, зокрема Сергій Фесюн є класика жанру, а на телебаченні то не так видно, як відчутно, що щось воно смердить за лаштунками як «нетлінні рештки» типу зека Вадима Рабіновича тощо.
  26.12.2016


Вітаю всіх з Різдвом Христовим!

Всіх-всіх в Україні вітаю з святом і висловлюю щире сподівання, що наступного вже року цей день 25 грудня буде Різдвом для більшості з нас як узаконене українськими церквами свято. Маю на увазі наші головні три християнські церкви в Україні: Київського Патріархату, Автокефальну та Греко-Католицьку. Досить вже бавитись у дивну гру "здвигу по-фазі". Так, в певних історичних реаліях бездержавності для українців було вагомим така розбіжність в календарях церковних свят, щоб не втратити своєї релігійної, духовної та національної ідентичності, щоб не бути асимільованими іншими тотожними релігіями, тобто католицькою та протестантськими.
Якраз нещодавно почув по-радіо обговорення цієї теми, де священника запитали, чому б не прийняти і нашим церквам Григоріанський календар, на що він лукаво(!) почав балачку, що неважливо коли є свято, а головне у тому, як ми його святкуємо, наскільки побожно і правдиво. Тобто можна коли захочеш відзначати Різдво чи Пасху - так виходить? Яка дата - неважливо, а зміст важливий!? Чи не дурня?! Врешті, саме це і означає, що можна без проблем перенести дату Різдва з 7-го січня на 25 грудня. Тут немає жодного суто релігійного підгрунтя, а все стосується виключно астрономічних обрахунків та розбіжностей в наявному календарі. Якщо у вас годинник збився, то його беруть і налаштовують на точний час, а не щораз починають обчисляти: що там на годиннику і враховувати його похибку.
Особисто мене дуже злить, коли до Божої Мудрості люди прилаштовують власну тупість і кажуть на то: непорушна традиція. Яка тут традиція релігійна? Ніякої! Виключно традиція в людській обмеженості, або небажанні церковних ієрархів брати зайвий клопіт на свою голову. Вже мусите, панове Владики, так діяти, якщо хочете реального об'єднання всіх християн в єдину Українську патріаршу церкву, бо най-найпершим в тому повинно стати максимальний відхід в усьому від Московського патріархату. Перехід на Григоріанський календар і стане таким глобальним розривом, а якщо його всі три церкви зроблять в Україні одночасно, то і їх об'єднання стане значно реальнішим.
Повторюсь, що то є суто астрономічна проблема і жодного релігійного підгрунтя - жодного! А ось порушення релігійного порядку ця похибка дає чимало, тому що католики правдиво дотримуються посту і сповна сакрально відзначають Святий Вечір, а за тим святкують Різдво Христове. Щиро потім радіють і веселяться під час зустрічі Нового року. А в середовищі ретроградного православ'я піст переривають новорічними гулянками і тоді Святий Вечір втрачає всю свою сакральну піднесеність, про що і говорив отой вже згадуваний священик-базіка. Досить тої дурості! Досить! Тим більше, що маємо гарну можливість поєднати потрібне з дуже корисним.
Всі добре розуміли і до цього про необхідність для Української Церкви перейти на Григоріанське літочислення з Юліанського, на яке церква перейшла за волею царя Петра Першого, відмовившись від стародавнього церковного літописного обчислення від Створення Світу, за яким у нас зараз 7524 рік, а наступний - 7525-й! Ісус Христос, до речі, народився згідно цього літочислення у 5508 році, де ота 8-ка, на мою думку, така сама астрономічна похибка за значно більший період впертості в "традиції" або ж елементарного незнання.
Зараз є і знання, і необхідність, і користь значна, якщо українське поспільство насправді вирішило увійти й об'єднатися з цивілізованим світом та позбавитися колоніального становища України в Московській імперії. Нам конче потрібно, щоб до Пасхи 2017 року ми перейшли в церковному богослужінні на Григоріанський календар! Це необхідно вже зробити! І я впевнений, що так і буде з тої причини, яка рухає всім у світі, - це необхідність! Ми або об'єднаємось і переможемо, або роз'єднаємось і загинемо. Вибирайте.

Богдан Гордасевич
16:44 25.12.2016


Кого поляки полякали?

Відкриття нового завжди стаються несподівано. Особисто я тривалий час досліджував тему так званої «Волинської трагедії» і вже не раз зарікався знову щось писати про ті події, тому що чітко визначився з першопричинами, які ніколи не належали українцям. В тому моя перша і основна теза: якби місцеві українці справді мали намір винищити польське населення на Волині, то вони б не чекали аж по 1943-й рік, а все б зробили ще у 41-му. Можливостей вистачало, але мова йде про інше. Зовсім несподівано я відкрив для себе інше бачення теми від мого, бо я особисто трактував всю Західну Україну як окрему державну формацію, що була тимчасово окупована Польщею у 1921-1939 роках 20 століття. Прийнятий 22 липня 2016 року Сеймом Польщі закон про «геноцид поляків під час Волинської різні українськими націоналістами» чітко означив, що всі землі Західної України, зокрема і Волині, ними вважаються складовою частиною польської держави Речі Посполитої. Без жодних ознак автономії чи ще якоїсь суверенної ідентичності! Тобто існувала єдина і неділима Польща «од можа до неможа». І це мене вразило неймовірно! Чому? Тому що своїм рішенням Сейм Польщі визнав те, що панівна титульна нація поляків зазнала «злочинного геноциду» від дій іншої етнічної меншини в їх же державі! Вам не вважається це абсурдним? Де в тому розум? Про гонор поляків я взагалі мовчу...
Звідси постає головне запитання: «А чого тоді вимагають поляки від сучасної України?» Наголошую: сучасної України!!! Вибачень? Перепрошую, але за що ми повинні вибачатись? Згідно постанови Сейму одні громадяни Польщі побили інших громадян Польщі. Це їх внутрішній державний безлад, якому вже понад 70 років і яку-таку причетність ми маємо до того аж зараз? Хтось може одразу зауважити, що подібну позицію декларує Російська Федерація стосовно сучасних подій на Донбасі в Україні. Спростовую цей закид тим, що існуюча тоді поряд з Польщею так звана Українська радянська соціалістична республіка (УРСР) не те, щоб підтримувала, а навпаки крайнє вороже ставилась до всіх течій і прошарків українських націоналістів, які тільки існували в Речі Посполитій. Що там казати про інших, коли своїх рідних комуністів з КПЗУ майже всіх було репресовано за притаманний і їм ухил до націоналізму в часи «тоталітарного воз’єднання» двох Україн у 1939 р. Тому як кажуть в Одесі: то є дві великі різниці. Наразі маємо: тоді на Волині жили українці і ми зараз також українці – це єдина ланка взаємозв’язку поміж подіями. Більше – жодної!
Повторюю, що ситуація настільки абсурдна, що немає слів для висвітлення її суті, яка повністю відсутня. Яким чином вирішувати цей політичний нонсенс і вийти на якийсь сенс та консенсус? Що нам потрібно для цього зробити? Яку відповідь має надати Україна? Важко навіть уявити. Звернутись до класичного «Прощаємо і просимо прощення»? Можна, звичайно, але так само можна отримати у відповідь гнівне: «А чого Україна втручається у внутрішні справи Польщі?!» І в цьому буде більше здорового глузду, аніж в першому документі поляків, де вони на державному рівні хочуть відзначати свій «національний геноцид», а Україна за це їм не знати що повинна. Та нічого ми тут не повинні!
Одним словом: зарозумілі поляки посадили себе у величезну політичну баюру і най самі з неї вибираються. Україну вони таким демаршем на перейменування в Києві проспекту Московського на проспект Степана Бандери – не налякали. Українці не раз доводили і колись, і зараз, що вони нація не з лякливих. Кого і чому визнавати або ні своїми національними героями українці розберуться без вказівок з Варшави чи Москви. В таких випадках цитують фразу відомого кіногероя з фільму «Термінатор»: Астала віста, бейбі.


Богдан Гордасевич
м. Львів

Не можу не втриматись без післямови: за «Волинську різню» в Польщі пам’ятають аж занадто, а що сотні тисяч етнічних українців воювало у Війську польському і чимало загинуло, захищаючи цю державу під час жорстокої агресії Німеччини у 1939-му році – на те пам’яті у сучасних поляків нема, а варто було б її мати. Але не лякайтесь ляхи: примушувати не будемо.